У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі», дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій», де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200 рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати 65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.
