Василь Демут-Малиновський з’явився у Санкт-Петербурзі 13 березня 1779 р. в родині українця. Батько служив при Адміралтействі «різного діла майстром» по дереву. Від татка Василь отримав перші домашні уроки різьблення. Шестирічний здібний хлопчик став вихованцем Академії мистецтв, де провчився до 1800 року у відомого скульптора Михайла Козловського. Пізніше його пам’ятник улюбленому вчителю був визнаний найкращим.
За період навчання Васи́ль Іва́нович чотири рази відзначався нагородами Академії: за успіхи у ліпленні з натури — малою (1798) та великою (1799) срібними медалями, а також золотими медалями другого (за барельєф «Ангел виводить апостола Петра з темниці» у 1799 р.) та першого ступеня (у складі групи скульпторів, за колективну роботу — барельєфи до пам’ятника Петру I біля Михайлівського замку).
Потім чотири роки в Італії митець відшліфовував навички роботи з мармуром. По дорозі додому, всі його роботи загинули, тому довелося форсувати роботу на звання академіка.
В. Демут-Малиновський – автор скульптурного оформлення багатьох імперських будівель у Санкт-Петербурзі: Зимового, Михайлівського палаців, Публічної бібліотеки. 
Василь Демут-Малиновський (барельєфи), разом із архітектором Олександром Тоном (п’єдестал) і скульптором Петром Клодтом (статуя) – автори пам’ятника князю Володимиру у Києві.
У Київському музеї російського мистецтва зберігається бронзовий відливок портрета О. Суворова.
Після смерті Мартоса упродовж одинадцяти років Василь Іванович Демут-Малиновський був ректором Імператорської академії мистецтв (1835-1846). Дружив із художником Миколою Пимоненком.
Скромна, вихована людина, чесний сім’янин Василь Іванович видав дочку за того, кого вона покохала – за скульптора Самуїла Гальберга.
16 (28) липня 1846 р. перестало битися серце 67-річного Василя Демут-Малиновського, українського скульптора, ректора Імператорської академії мистецтв
