5 березня 1929 р. у Києві засновано пересувний театр малих форм. Із 1931 року його трупа оселилася в Запоріжжі, як театр ім. Заньковецької.
До речі, Заньковецька виступала в Олександрівську (Запоріжжі). Я пам’ятаю байки старожилів, як Марію після вистави несли на руках Дніпровською вулицею аж до пароплава (біля Дубовки).
23 березня 1931 р. у Запоріжжі на честь 10-річчя перейменування міста відкрито державний театр ім. М. Заньковецької – один із найкращих театральних колективів СРСР. Іван Кочерга подарував право прем’єри нової драми “Свіччине весілля” і був на ній. Поставив п’єсу головний режисер Борис Романицький. Запам’яталися тоді запоріжцям слова Івана Свічки:
Його [світло] здобути треба — не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
25 грудня 1941 року постановкою “Запорожець за Дунаєм” відновив роботу драматичний театр у Запоріжжі.
19 липня 1942 р., у неділю, запоріжці побачили прем’єру п’єси Гольдоні «Мірандоліна» (худ. кер. Микола Макаренко (учень О. Довженка), реж. А.Х. Семененко).
Упродовж радянсько-німецької війни “Солдатський театр” працював українською мовою, ставили українську та світову класику.
Коли у жовтні 1943 р. гітлерівці відступили, радянські «визволителі» провели авіаційний та артобстріли міста, серед знищеного було приміщення театру ім. Заньковецької.
5 березня 1953 р. на місці театру Заньковецької у Запоріжжі відкрито драматичний театр ім. Щорса (нині В. Магара).
