Слово «унія» утворене від латинського unia — союз; тому союз, соузник (у Тараса Шевченка ще й сокамерники), союзник – однокореневі слова. У союз об’єднуються, коли вже виходу немає.
Берестейській унії передувала Люблінська унія, названа Михайлом Грушевським Люблінською драмою.
Не було виходу у Королівства Польського та Великого князівства Литовського (ВКЛ) у XVI столітті. Обидві держави загрузли в лівонській війні, відчували, що московська імперія може їх поглинути.
Півроку депутати обох сторін готували унію, півроку тривав сейм. Був час, коли литовсько-руські посли покинули Люблін, але їм пояснили, що ґудзик маринарці умов не диктує, рабам не дають умов для обговорення. Так поступово після Русі й ВКЛ сходило зі сцени історії. Захищалися скільки могли.
Нарешті 28 червня 1569 р. у Любліні було підписано такий союз. 1 липня 1569 року відбувся загальний сейм депутатів польського та литовського сеймів. 
На картині художника Яна Матейка добре описані обидві сторони.
Вони затвердили унію між Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Так у тогочасній Європі з’явилася одна з найбільших нових федеративних держав — Річ Посполита, конституційна монархія під владою виборного (не спадкового) короля (Короля польського та Великого князя Литовського). Втім, у ВКЛ офіційною мовою залишалася руська та латина; тільки з 1696 р. – польська.
4 липня унія була ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом II Августом.
9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза (ревний католик) і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті (нині Брест, Білорусь) в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії з Римом.
Як наслідок: 9 жовтня 1569 року у Бересті більшість ієрархів Київської митрополії на чолі з митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Михайлом Рогозою вийшли з-під канонічної підлеглості Константинопольському патріархату та приєднались до Римо-католицької церкви. Берестейська унія (пол. Unia brzeska, біл. Берасьцейская унія) — передбачала утворення Руської унійної церкви, згодом названої греко-католицькою (уніатською), котра визнавала верховенство Папи Римського та приймала католицьке віровчення, але зберігала візантійську обрядовість, власні адміністративні структури, канонічний правопорядок і духовно-культурну спадщину. Польський король тут же визнав унійну церкву державною.
450 років сплило, а що змінилося? Часом чую засудження уніатів і думаю, що то було рішення над прірвою, у безвиході. Сьогодні ми маємо сумний повтор-Україну зіштовхують із сцени світової історії.
Головне зображення: вітраж худ. Лео Мол. Вінніпег
