Єжи Петерсбурський (пол. Jerzy Petersburski), композитор, автор музики танго «Утомлённое солнце» та вальсу «Синий платочек». За часів Другої світової був підданим СРСР і мав прізвище Юрій (Георгій) Якович Петерсбурський і навіть як Петербургський Гаррі, в Аргентині — як George Petersburski.
Він прийшов у світ 20 квітня 1895 р. у Варшаві. Батько Якуб Петерсбурський, співак; мати Пауліна Мелоди́ста, польск. Melodysta з відомої варшавської, єврейської клезмерської сім’ї, піаністка. Композитор Альфред Мелодиста (Alfred Melodysta, автор шлягерів Fiakier и Ja chcę tak naprawdę, батько матері Петерсбурського Пауліни). Брат Юзеф став скрипалем, Станіслав — піаністом.
Мати почала навчати Єжи грі на піаніно з чотирьох років. Після закінчення гімназії навчався у Варшавській консерваторії у професора Антонія Сигетиньського; по класу фортепіано у професора Олександра Михаловського. Консерваторію закінчив у 1916 р. Студентом дебютував як акомпаніатор в театрі «Міраж». Першу пісню Є. Петерсбурського Велика Тедора на слова Юліана Тувіма виконала Марія Стронська в кабаре «Чорний кіт».
З 1920 р. продовжив удосконалювати фортепіанну техніку у Віденській Академії Музики. Він вивчав композицію, диригування та фортепіано у піаніста-віртуоза і композитора Артура Шнабеля, бо Єжи планував присвятити себе кар’єрі піаніста-віртуоза. Після знайомства з Імре Кальманом Єжи вирішив відійти від класичної музики, присвятити себе популярній музиці. Найпершою пробою став англійський вальс В Грінзінгу за вином (Грінзінг — район Відня).
Після повернення до Варшави Єжи вступив добровольцем до першого авіаполку. Брав участь у польсько-радянській війні. Після військової служби почав співпрацювати з музичним театром «Міраж» і кабаре «Перське Око» (пізніше «Морське Око»). Єжи Петерсбурський працював як піаніст, композитор і аранжувальник, акомпанував Олександру Вертинському. З 1922 р. разом із двоюрідними братами Артуром Голдом (1897—1943) і Генриком Голдом (1899—1977) організував джазовий оркестр Голда та Петербурського; працював в оркестрі варшавського театру-кабаре «Qui Pro Quo».
У 1928 р. стала хітом пісня Єжи «Танго Мілонга» (на слова поета Анджея Власта (Густава Баумриттера) у виконанні «королеви танго» Станіслави Новицької.
Упродовж 1930-1932 рр. Єжи Петерсбурський виступав у Відні, Давосі, Берліні, Празі. У Парижі він написав шлягер «Ні я, ні ти», виконаний Едіт Піаф.
Під час виступу оркестру Петерсбурського у Відні, видавець Вайнер Бохем запропонував Єжи 3000 шилінгів за право записати «Танго Мілонга», якщо буде змінено назву. Автор погодився – так народилася «О, донна Клара» з німецьким текстом Фрица Ленер-Беда. https://www.youtube.com/watch?v=qrazWuIyty8
Її співали Пола Негрі, Ал Джолсон, Генрі Варні. Танго «О, донна Клара» використали Сергій Бондарчук для стрічки «Доля людини» і Михайло Ромм у фільмі «Звичайний фашизм».
У кінці 1935 р. варшавський поет-пісняр Зенон Фрідвальд (Zenon Friedwald) запропонував Єжи Петербурському сентиментальний текст «To ostatnia niedziela» — (польськ. «Це остання неділя»). Композитор створив елегантне, вишукане танго і дав його співаку Мечиславу Фоггу. Це був успіх!
Відомий шлягер з польської українською переклав Володимир Книр:
Нині вже пізно каятись, годі!
Нашим стосункам — край!
Прийшов багатший і кращий від мене добродій
і враз тебе, щастя моє, вкрав.
Маю прохання, може, останнє
й перше палке моє:
Дай мені цю ось неділю, останню неділю,
а далі хай буде, як є.
Це — остання неділя,
нині ми розстаємось,
нині ми розійдемось
на вічний час.
Це — остання неділя,
не шкодуй її мені,
подаруй її мені
останній раз.
Матимеш неділь тих ще багато.
а мені лиш ця лишилася.
Це — остання неділя.
Більш навряд мені дасться.
Таке бажане щастя
скінчилося.
Отже, питаєш, допоки все це?
Як бути нам затим?
Скажу, я вищого прагну усім своїм серцем.
Тим вищим є…, та менше з тим.
Найвищою є, так, твоя воля
й щастя на довгі дні.
А отже піду одразу, така моя доля…
Та дай цю неділю мені.
У 1937 р. танго Єжи Петербурського першим у Союзі виконав джаз-оркестр, яким керував Олександр Цфасман. Співав баритональний тенор Павло Михайлов. Фінал романтичного курортного роману описав у російському тексті «Утомленное солнце нежно с морем прощалось…» поет Йосип Альвек.
У 1939 р. Петербурзький служив сержантом у Повітряних силах Польщі. Після поділу Речі Посполитої на зони впливу ІІІ-го Рейху та СРСР, Єжи опинився у Білостоці, керував Білоруським республіканським джаз-оркестром із 25 польських євреїв.
У 1940 р. у московському театрі «Ермітаж» на гастролях оркестру Єжи Петерсбурського вперше пролунав вальс «Синий платочек» (текст Якова Галицького). У 1942 р. на Волховському фронті, лейтенант Михайло Максимов передав Шульженко вірші про «синенький скромний платочек».
На щастя, після польсько-радянського пакту Сікорського-Майського в 1941 р. Петерсбурський вирвався з комуністичного раю: у складі Польської армії генерала Владислава Андерса відправився воювати в Північній Африці.
У 1942-1943 рр. Петерсбурський працював на польському радіо в Каїрі. Далі була Палестина, Бразилія, Аргентина. Упродовж 1948-1968 рр. Єжи Петерсбурський працював на «Радіо ель Мондо» в Буенос-Айресе. Одночасно керував оркестром Національного театру (Teatro El Nacional). Та під час землетрусу 1967 р. загинула дружина – Марія Минковськи.
У 1968 році вдівець повернувся до Варшави, одружився з оперною співачкою Сильвією Клеждич. У 1969 р. народився син Єжи Петерсбурзький (молодший), який став тележурналістом, композитором. Захистив дипломну роботу про творчість батька.
7 жовтня 1979 р. у Варшаві помер 84-річний Єжи Петерсбурський (старший), похований на варшавському цвинтарі Старі Повонзки.
Брат Єжи Петерсбурського — Станіслав Петерсбурський (1905—1987) — польський та ізраїльський піаніст, працював у оркестрі брата, потім виступав у дуеті з дружиною, майстром художнього свисту Кларою Імас (1914—1994).
