Купив цей час фальшивою ціною:
Ісходом, втечею, роками болю й зла,
А треба було впасти серед бою
На тій землі, де молодість цвіла.
Так роздумував Євген Маланюк на чужині. Його час спливав, він давно знав рокову дату 16 лютого, гідно пішов. Але в голові було тільки дитинство…
Від старих степовиків я чула, що це козацька традиція: коли з’являлася дитинка, чий татко напередодні загинув у бою, то син отримував прізвище від імені матері-вдови. Ганна, Катря, Маланка, Мотря, Одарка – жіночі імена, від яких утворилися чоловічі прізвища: Ганич, Катеринчук, Маланюк, Мотрич, Одарченко. Жив собі у зимівнику на берегах повноводної Синюхи козак Маланюк, а його нащадки стали чумаками. Дід Василь і баба Євдокія мали 22 дітей, з яких залишився лише один син Филимон. Цей Филимон не дуже любив ім’я, дане батюшкою при хрещенні, але мав гарний голос, співав, тямущим був до наук; став учителем. Зібрав гарну бібліотеку. Любив пан Филимон акуратно складати нечитані газети у підшивки за рік, а потім їх одним махом вивчати. У кріслі за читанням газети батька застала смерть.
І закохався Филимон у наречену царського генерала, доньку чорногорця Якова Стоянова – Гликерію. Викрав чумаченко кохану, обвінчався з нею і знайшлося їм трійко синів: Євген найстарший, народжений 1897 року.
Поки мати порала немовля, дідусь займався старшенькими. Він пречудово розповідав козацькі легенди, чумацькі бувальщини, побрехеньки. Мама читала хлопчикам казки, грала на роялі, співала романси. Батько запалив дітей умінням здобувати знання. Словом: ідеальна родина – ідеальне дитинство дало міцне козацьке коріння, любов до історії та літератури, аристократизм поведінки.
Що мені телефони, Версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар.
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Бідна хата та тепла долоня сестри.
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка,
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх.
Місто Єлисаветград у ту пору було помітним культурним центром півдня Російської імперії. «Жодна зі столиць світу — ні Париж, ні Нью-Йорк не справили на мене опісля такого враження, як Єлисаветград», — писав Лев Троцький. Усі троє: Євген, Сергій та Онисим закінчили початкову школу. Найстаршого батько віддав до Єлисаветградського земського реального училища. Як свідчить сам Є. Маланюк, віршувати він почав ще гімназистом у 13 років, тоді ж у нього склався культ читання.
Та зупинився 98-річний годинник діда Василя.
Мати померла від сухот у 33 роки.
Батько все більше часу віддавав роботі.
14 червня 1914 року Євген Маланюк – випускник Єлисаветградського реального училища. Зібрався до Петербурзького політехнічного, але війна внесла корективи: Євген потрапив до Київської військової школи, котру закінчив 1 січня 1916 року. Прапорщик Маланюк служив молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини. За цей час загинув середній брат. Читаючи в газеті повідомлення про смерть молодшого сина на війні, помер 42-річний батько Євгена Маланюка.
Перша світова для Євгена Маланюка закінчилася восени 1917 року. Євген Маланюк став громадянином української держави, старшиною Української Армії, ад’ютантом Василя Тютюнника. І стався з Маланюком дивний випадок на амурному фронті. У Києві 1918-го він закохався у дочку того самого генерала, у якого татусь Филимон викрав наречену. Уже й дочка генеральська була готова до втечі під вінець, але її батько зумів розлучити молодих.
Залишити відповідь