22 січня 1908 р. у Баку народився Лев Дави́дович Ланда́у (між фізиками просто Дау, бо «лан» – французькою віслюк), лауреат Нобелівської премії з фізики 1962 р.
Його дід Лев Ландау – равин із Праги; батько Давид Львович (1866—1943) родом із Могильова, інженер у 39 років одружився з 29-річною лікаркою Любою Гаркаві. Один за одним народилися дочка Соня та син Лев. Дітьми займалася француженка–гувернантка. У сім’ї розмовляли французькою, німецькою, ідиш. Обоє дітей категорично відмовилися від музики, але з чотирьох років читали та писали. У єврейській гімназії, яку Лев закінчив у 13 років, він вражав своєю пристрастю до математики. Віддавати хлопця до університету було зарано, тому батьки віддали його до технікуму. В 14 Лев став студентом двох відділень в університеті Баку: природничого та математичного. Уже тоді хлопчик сміливо сперечався з найгрізнішими викладачами. Один із них – генерал Лукін, професор Миколаївської академії Генштабу заповажав студента, навіть визнав свою помилку. Втім Ландау не затримався – перевівся у Ленінград.
У Ленінградському університеті одесит Гамов (на прізвисько Джо, Джонні) створив джаз-банду, куди увійшли Лев Ландау (просто Дау), Дмитро Іваненко (Дімус), Матвій Бронштейн (Абат). Гурт мав мотто «не бути знаменитим некрасиво», вони видавали журнал «Отбросы физики», проводили паради усмішки.
Дев’ятнадцятирічним Лев Дау закінчив університет і поступив до аспірантури ЛФТІ. У 1929 р. кращий аспірант здійснив перше відрядження за кордон. У Берлінському університеті Ландау зустрівся з Альбертом Ейнштейном. У Копенгагені на вулиці Блегдамсвей, 15 Дау зустрів свого єдиного вчителя – Нільса Бора. Вони сперечалися, сміялися, перебивали один одного, але Нільс полюбив Дау з першого дня. Потім була Англія, знайомство з козаком Капицею.
Після повернення до Союзу, Ландау відпустив гостре слівце на адресу Абрама Йоффе – і вилетів з роботи.
Саме тоді у Харкові був організований Український фізико-технічний інститут (УФТІ). І у серпні 1932 Ландау почав там працювати. Звісно, що він зачастив до свого друга Дмитра Іваненка, у домі якого познайомився з сестрою Дмитра – Оксаною. Лев вражав своєю зовнішністю: худий, високий, з густими чорними кучерями, з живими чорними очима та довгими руками, якими активно жестикулював під час розмов. Він носив елегантний блакитний піджак із металевими ґудзиками. Дау почав виявляти знаки уваги (побачення, квіти, писав казки для дочки письменниці Волі), але не склалося. Оксана Іваненко не переставала кохати батька Волі, народила від нього ще й сина Віктора.
І все-таки у Харкові Дау знайшов своє щастя. Якось професор Дау на випускному вечорі висунув категоричну вимогу – познайомити його з найгарнішою дівчиною. Його познайомили з випускницею хімфаку Конкордією (Корой) Драбанцевою (1908—1984). Кора – класична білявка з сіро-блакитними очима, але Дау мав упередження проти шлюбу. Вони жили з 1935 до 1946 року і тільки за дев’ять днів до народження сина Дау здався. Їхній син Гарік — Ігор Ландау (1946—2011), доктор фізико-математичних наук.
Язик вигнав Ландау з Ленінграда, вигнав із Харкова. Якось Лев Давидович простодушно сказав ректору: «Більшої дурні я в житті не чув,» – і був звільнений. А за три тижні працював у Москві у Капиці. Можливо, це і врятувало життя Дау. У квітні 1938 р. Лева Давидовича арештували за поширення листівок. Дау! Він сам не завжди розбирав власний почерк, ненавидів писанину – і написання листівок! Того ж дня Капиця написав листа Сталіну. «Товарищ Сталин, сегодня арестовали научного сотрудника Л.Д. Ландау. Несмотря на свой возраст, он самый крупный физик-теоретик у нас в стране… Нет сомнений, что его утрата как ученого для советской и мировой наук не пройдет незаметно и будет весьма сильно ощущаться. Ввиду исключительной талантливости Ландау прошу Вас отнестись к его делу внимательно. Мне также кажется, необходимо учитывать его характер, который, говоря попросту, скверный. Он забияка и задира, любит искать ошибки у других и, когда находит их, начинает неуважительно дразнить. Этим он нажил себе множество врагов… Однако, при всех недостатках, я не верю, что Ландау способен на что-то нечестное».
Капиця і Ландау не були навіть приятелями, але директор інституту зробив усе, щоб повернути вченого до роботи. Він звернувся до Нільса Бора. Датський учений написав Сталіну листа. Тільки через рік «под поручительство» Петра Капиці Ландау був звільнений.
5 травня 1961 р. Дау мав свято: у Москву прилетів Нільс Бор. Лев Давидович зустрів учителя в аеропорту, і вони не розлучалися.
7 січня 1962 по дорозі в Дубну Лев Давидович попав у жахливу автокатастрофу. Хворий помирав, але вчені світу організували «фізичний штаб» із 87 осіб, збирали кошти, привозили світил. Півтора місяці в комі – і одужання.
1 листопада 1962 Ландау в лікарні Академії наук отримав телеграму про присудження йому Нобелівської премії з фізики. Наступного дня в лікарні посол Швеції провів офіційну церемонію вручення нагороди за «піонерські роботи в галузі теорії конденсованих середовищ, особливо рідкого гелію».
Понад двох років у лікарні, потім повільне оновлення. і от Лев Ландау відсвяткував 60-річчя, а вранці 24 березня 1968-го йому стало зле. Лікарі зробили операцію з усунення непрохідності кишечника. На п’ятий день у Ландау піднялася температура, на шостий здало серце. Був ранок 1 квітня, хворий промовив: «Я не переживу цей день». 1 квітня 1968 р. о 21 год. 50 хв. Лев Давидович Ландау сказав останні слова: «Я прожив непогане життя. Мені все завжди удавалось».
