UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Андрій Сова

Андрій Сова

30.12. 1912 р. у Одесі народився король гумору Андрій Сова. Дитинство провів на березі моря на Балківській, першій і останній вулиці Молдаванки в будинку діда Онуфрія. Коли підріс, віддали в приватний дитячий садок Клавдії Шевельової, де його навчали читати, декламувати, ліпити, малювати та правил ґречності. За це навчання мати віддавала майже половину місячного заробітку. У часи визвольних змагань студії припинилися, сім’я перебралася до родичів на Полтавщину. Там Андрій закінчив два класи. Коли повернулися додому, діда вже не було, а будинок став власністю чужих людей.
Довелося винаймати житло. Совік (так казали друзі) пішов навчатися в українську школу ім. Івана Франка, де до революції був Інститут шляхетних дівчат. Зі щирим теплом згадував артист учителів української, німецької, російської мов. У школі підліток уперше вийшов на сцену як герой п’єси «Робін Гуд». Нарешті Андрій Сова вступив до школи плавскладу, бо завжди мріялося: «Моряками станемо! А там — матрос, чи капітан, чи кочегар, — значення не мало. Головне — море». Та не Сейшели, не Канари довелося споглядати мотористу І класу, а у МТС степового села готувати трактори до сівби. Тільки в голодний 1933-ій отримав «Морехідну книжку» й дістав направлення на теплохід «Цюрупа». У рейсах по Середземному морю Андрій не зміг приховати талант майбутнього артиста: в закутку біля трюму (це місце хлопці охрестили брехалівкою) збиралася вільна від чергування команда і часто чулося: «Совушко, підкинь трошки гумору. Зобрази парочку речей із власного життя». І Совушка один представляв театр у мініатюрі, видавав одеські хохми, а коронним номером була роль холодильника.
У 23 роки вступив до театрального училища. Перша кінороль у Мирона Білинського «Стара фортеця». У фільмі грав і Марк Бернес, який почав заохочувати юнака: «Розпрямляй крила, Сово, на всю широчінь». Потім брав участь у фільмах «Морський яструб», «У далекому плаванні», «Максимко», «У мирні дні», «Голубі дороги». У 1940-му зіграв роль орангутанга в «Таємничому острові» Бориса Шелонцева.
Під час війни студія евакуювалася до Ташкента. Сова одразу попрямував до військкомату, але Марк Бернес порекомендував колегу режисеру Леонідові Лукову на роль артилериста в фільмі «Два бійці». За його участю створено також картини «У далекому плаванні», «Я — чорноморець».
Повернувся до Одеси в травні 1945 року, де чекали на нього старенький батько та сестра Марія: мати померла, старший брат загинув на фронті.
Знайомство з Амвросієм Бучмою змінило життя Андрія Сови: він став штатним актором київського театру офіцерів. Одесит був голодним, бо зранку в роті крім цигарки – нічого; і у репетиційну перерву мчав до крамниці – заморити черв’ячка. І, треба ж! зіткнувся з дівчиною, яка його враз полонила. Приговорюючи шматик халви з хлібом, запиваючи ситром, пригадував її косу, фігуру… Прибіг на репетицію, а дівчина там. Виявляється, Галина Жирова теж актриса, щойно з Москви приїхала. На Андрія – нуль уваги, прізвища його ніколи не чула, у фільмах не бачила. Та ще й друг усе розвідав: єдина донька генерала, повний облом.
І от у будинку офіцерів вистава. Аншлаг. У першому ряду батьки Галі. У неї головна роль, у нього – роль піаніста і одне речення… Наступного дня Галя наче помітила Андрія сказала, що він сподобався її мамі. Дійсно, вона вмовила дочку придивитися до Андрія: «Придивися до нього. Він — талант!». Закоханий із першого погляду козак, як орел розправив крила. І закохалася дівчина в нього, і грізний татусь благословив їх. Вони скромно розписалися і почали творити родину. «Мама розповідала, як би не було скрутно, вона завжди відчувала, що вона – за спиною сильного чоловіка. У період, коли батьки залишилися без роботи (голод, саме народився мій брат Олександр, було скрутно з грошима) батько, маючи необхідні інструменти чоботаря, робив взуття і ніс на базар продавати, щоб прогодувати родину. Він не цурався жодної роботи. Клеїв якісь коробочки з картону, лакував їх і теж продавав.» Син Олександр – перекладач при МАГАТЕ у Відні, й досі вдячний татові за те, що навчив його не халтурити, робити все ґрунтовно. Рід Сови продовжують онука Ольга — тлумач із французької, німецької та англійської мов і правнучка Софійка.
Коли театр ліквідували, Галина Жирова стала актрисою театру імені Лесі Українки, Андрій Корнійович залишився при філармонії та повністю перейшов на гумор – «Театр Сови». Упродовж 20 років читав гуморески при аншлазі. Заприятелював зі Степаном Олійником та Павлом Глазовим.
23 листопада 1960 року Андрій Сова дістав аж дві чудові звістки: про народження доньки Валентини та про присвоєння йому звання заслуженого артиста УРСР. Дочка трохи підросла й почала супроводжувати батька в гастролях по всіх куточках Союзу. Мала терпляче чекала за кулісами, доки тато виступить. Були виступи А. Сови в Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Америці, Франції, Канаді. Валентина й собі стала актрисою, педагогом, працювала у театрі «Колесо».
Якось Андрій Сова з сином каталися на санках і батько травмував ногу. Пройшли роки і от, вигулюючи собаку, Андрій Корнійович побачив чудовий листок на снігу. Нахилився, щоб підняти, а розігнутися не зміг – йому відмовили ноги. Та Сова ніколи не здавався: грав, сидячи у кріслі. 16 років тривала його боротьби з хворобою: щодня сувора дієта (вівсяна каша без солі, з морською капустою чи яблуком, горіхами), щоб бодай не набрати зайвого кілограма, бо ходити й так тяжко. Гімнастика за будь-якої погоди (40 хвилин вправ щоранку). Інколи скаржився доні: «Коли б хоч на секунду його позбутися, який би я був щасливий!» Любив тишу. Старався нікого не обтяжувати своїми клопотами. На милицях обслуговував себе сам. Хоч не любив, коли треба було кудись їхати, їздив на город в Осокорках. Стелив біля грядки килимок, ставав навколішки й підрізав підпушував кущики.
Протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку. Викладати в Театральному інституті імені Карпенка-Карого не дозволили: мовляв, не має вищої освіти.
Дружину відпускав на тривалі гастролі. Навіть заохочував, бо ніщо не повинно порушувати життєвий ритм.
Андрій Сова любив свій день народження: починав відзначати його 13 грудня, на Андрія, а закінчував на Новий рік. До 82 років не дотягнув. Помер 11 грудня 1994 року. Похований 13 грудня на Байковому кладовищі.

Гру 30, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Снєгирьов ГелійСергій Корольов
You Might Also Like
 
Нісенітниця
 
Северин Наливайко

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Видатні люди2,359
Недавні записи
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
  • Символ мандрівника-українця на чужій землі
  • Федір Яхимович
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків
  • Ганна Черкаська до Олександр Поль. Слава вітчизни не для продажу

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.