Василь Кричевський був закоханий у далеку родичку Варвару Марченко (зберігся її портрет, намальований на поч. 1910-х рр. братом Федором), але гаманець накладав мораторій на шлюб. Василь упродовж п’яти років їв стримано, не пив нічого міцнішого за вино, збирав копійки. У 21 рік Василь Кричевський одружився. На заощадження молоді придбали ділянку на Москалівці, побудували хатину.
24 листопада 1898 р. у Харкові знайшовся їм син Микола. У родині було четверо дітей: двоє старших померли маленькими; Микола та Василь стали художниками. Довгий час Василь та Варвара жили нарізно: родина у Харкові, а батько – у Полтаві, Лохвиці, де мав замовлення. Коли ж з’явилася можливість жити разом у Києві, дружина відмовилася переїздити.
Микола Кричевський початкову художню освіту отримав у батька. Закінчив 4-ту Київську гімназію (1917), влаштувався працювати художником і актором у театрі Миколи Садовського, разом із театром виїхав у турне по Європі (восени 1919-го). Майже два роки був художником Pyського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді, де продовжив художню освіту в Й. Бокшая. Від липня 1923 р. оселився у Празі (Чехословаччина), де одночасно вчився в Українській студії пластичних мистецтв і Мистецько-промисловій школі (з відзнакою закінчив у 1928).
30-річним Микола потрапив до Парижа, де жив недалеко від Лувру, самотній художник жив дуже скромно, сам готував їжу і захопився кулінарією. Маловідомий українець не мав замовлень. Та пан Випадок познайомив Миколу з емігрантом із Одеси, Володимиром Райкісом, який був директором галереї «Зак» у Парижі. Райкіс купував у Миколи акварелі, що підтримувало дух і гаманець молодого художника. Згодом Миколині акварелі Парижа та Венеції набули популярності серед французького мистецького світу. З Франції Микола постійно листувався з матір’ю, надсилав їй до Києва свої імпресіоністичні твори.
Кричевський регулярно виставлявся в галереях «Зак», «Jeune Europe (Молода Європа) Gallery, Paris», «Gallerie de la Cité», «La Galerie de Paris»; оформляв театральні вистави («Theatre des Arts», 1939; «Theatre Hebertot», 1942).
Микола Кричевський дружив із Мішелем Андрієнком. «Бездержавною людиною українського походження» називав себе Михайло Андрієнко-Нечитайло, гордий нащадок козацького полковницького роду, дворянин; художник і письменник (писав українською та французькою). 
Микола Васильович – громадянин Франції добровольцем пішов на фронт Другої світової; був кухарем, готував французам український борщ і затовкував його салом. Нагороджений орденом Почесного легіону.
Наприкінці війни батько з другою сім’єю через Братиславу, Бжецлав, Аугсбург дістався Парижа, так відбулося останнє побачення. Згодом Василь Кричевський перебрався до Венесуели. 
У 1945 р. Микола Кричевський зробив 45 ілюстрацій пером і пензлем до французького перекладу «Тараса Бульби» М. Гоголя. Мав персональні виставки у Львові, Варшаві, Празі, Парижі, Брюсселі, Римі.
Згодом кожної зими Микола приїздив до Америки кожної зими. Робив індивідуальні виставки своїх творів в Нью-Йорку, Вашингтоні, Сан Франциско та в Канаді. Самотній художник грів душу біля сестри і брата, планував переїхати до Америки і жити у сестри. У 1960 р. Микола зустрічався з братом Василем у м. Пало-Альто (штат Каліфорнія, США).
Щороку травень і вересень Микола проводив у Венеції, де зупинявся в готелі «Універсо» у сеньйора Ділернія. Літо – в Парижі. В червні 1961 року Микола Кричевський востаннє був у Венеції. Після повернення мав операцію на рак горла. 11 вересня 1961 р. у м. Париж у лікарні 62-річний Микола Кричевський мав сердечний приступ і за кілька хвилин помер.
