4 листопада 1972, м. Львів помер поет і журналіст Шмигельський Антон Іванович, другий чоловік Наталі Забіли.
Він народився 23 серпня 1901 с. Плугів Золочівського району Львівської області в сім’ї робітника-залізничника. З 16-ти років жив у Києві, пізніше у Харкові. Здобував освіту в Харківському Інституті Народної Освіти.
Його однокурсницею була молодша на 2 роки Наталя Забіла. Поетка-аристократка щойно розлучилася з першим чоловіком із Савою Божком і лишилася з малим Тарасиком на руках. Вона внесла пай у кооператив «Слова» і очікувала отримання власного житла. У цей час до її сексуального меню потрапив хитруватий і доволі безпринципний Антон Шмигельський. У 1925 році Н. Забіла та А. Шмигельський були в редакції газети «Червоний шлях». Поети обговорювали збірку поезій Валер’яна Поліщука «Громохкий слід». Наталя Забіла й Антон Шмигельський назвали книжку геніальною, а Володимир Сосюра зауважив, що її обкладинка геніально видана, а всередині – г… Дискусія перейшла в сварку: Сосюра обізвав Наталю безпартійною ідіоткою. Розлючений Шмигельський схопив Сосюру за руки, а Забіла замолотила поета кулаками. Після того, як жінка відвела душу, Володимир Миколайович ретельно підрихтував фізіономію Антона. Відчуття насолоди з’явилося тоді, коли став відчувати, що б’є «не в обличчя, а в мокру і слизьку подушку, що росла і пухла на очах».
Коли ж у Забіли з’явилася трикімнатна квартира в будинку «Слово», Наталя й Антон одружилися. Наталя Львівна швидко вагітніла… одна за одною знайшлися дві донечки, було кілька викиднів. Її хворобливі Ясочка та Галинка-стрибалочка потребували пильного догляду, а був голодомор. У письменницькій їдальні давали не більше двох обідів на сім’ю, якою б вона не була. І хліб за картковою нормою: по два тонюсіньких шматочки на кожного. Жінка розривалася між чоловіком і трьома дітьми, так народився «Один вечір»
В синім місті гомони поснули,
Цілувалась з присмерком земля…
Ти мені на розі темних вулиць
Кинув гостро: — Діти або я!..
Мовчазних будинків сонні лиця,
Десь у сині — мрії дальніх сел…
Любий мій ! Я перш за все — самиця,
І для мене діти — перш за все.
Прорізали промені трамваїв
Ліхтарів сріблястії мости…
Ти пішов… А я уже не знаю —
Може, перш за все на світі… ти ?
Донечки згасли, горе прибило поетесу. З того часу її другий чоловік не маскував свої несимпатичні риси: він бив жінку й малого Тараса Божка. Сусіди-літератори пробували вступитися за добру, по-дитячому наївну Наталію Львівну, серед таких заступників був галичанин Володимир Ґжицький.
Подружжя розлучилося, але квартири Антон Шмигельський не залишив, їдучи у відрядження, вмикав на повну потужність гучномовець і зачиняв свою кімнату на ключ.
Антон Шмигельський належав до літературних організацій «Плуг», «Західна Україна», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Кажуть, що з бажання помсти він був причетним до загибелі своїх земляків: майже всіх членів організації «Західна Україна» було репресовано у 1933 р.
У нагороду А.Шмигельський у 1934 р. став членом Спілки письменників СРСР.
Сприяв тому, що з квартири Наталі Забіли серед ночі забрали Володимира Ґжицького, після чого публічна творчість Шмигельського фактично була згорнута. Поет став журналістом. Учасник німецько-радянської війни як військовий кореспондент.
З 1946 р. до 1972-го він жив у Львові на вул. Вишенського, 34. Написав збірки поезій:
«Золота пора» (1949)
«Веління серця» (1955)
«Повноліття» (1958)
«Партія — серце народу»,
«Стяги над Карпатами» (1962).
У той час, коли вже кожна українська дитина знала віршики Наталі Забіли про Ясочку, яка «сіла на стілець і дістала олівець», А.Шмигельський видав збірку «Яся славна робітниця» (1959).
