«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», – промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон. Учений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.
Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року в самому центрі села Великі Бережці, що на Кременеччині. Рід Грановських з діда-прадіда хліборобський. Його батько українець, хлібороб православного віросповідання, був звільненим у запас рядовим 6-го гренадерського Таврійського полку, став ковалем.
Мати Емілія Людвиківна Сіхневич, з родини польських колоністів, римо-католичка. Вони мали п’ятьох дітей, Олександр був первістком Анастасія й Емілії.
Пізніше Олександр писав у листі до братів: «Наш Батько був геній на всі часи, він був пророком та апостолом, хоч був лише собі добрий коваль, а опісля з волі народу став старшиною нашої великої, як на ті часи, волості. Його люди теж любили, бо він віддано служив громадським інтересам народу. Наша мама теж щиро доглядала за нами і ми всі діти росли в добре спаяній родині, з любов’ю і пошаною один до одного». Діти Грановських дістали добре родинне виховання. Санько з дитинства був багатогранною особою: малював, обожнював писанки, віршував, збирав колекції комах.
Після закінчення церковно-парафіяльної школи у рідному селі, з 1901 р. Олександр навчався у Білокриницькій сільськогосподарській школі (нині тут Кременецький лісотехнікум). Доля звела Санька з викладачем малювання комерційного училища в Кременці художником Тимофієм Сафоновим (киянин, учень Миколи Мурашка, допомагав В. Васнецову та М. Нестерову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві). Грановський навчався у Сафонова малюванню.
Дуже рано пятеро Грановських зосталися без батьків і старший взяв на себе опіку сиротами. На канікулах у рідному селі Олександр познайомився з Міхновським і 15-річним став членом РУП. У 1907 р. познайомився з Лесею Українкою та Климентом Квіткою, котрі завітали на відпочинок до Великих Бережець. Цього ж року у київському часописі «Рідний край», редактором якого була Лесина мама Олена Пчілка, побачив світ перший вірш Олександра Неприцького-Грановського «Порожня оселя». Олена Пчілка порадила юнакові продовжувати писати. Це укріпило юнака в думці їхати на навчання до Києва. Після успішного закінчення Білокриницької сільськогосподарської Олександр Грановський отримав направлення для відбуття року практики в маєток пана Беляєва, в с. Коршів Луцького повіту Волинської губернії. Після проходження практики та складання детального звіту про цю практику 14 лютого 1908 р. був виданий атестат зрілості.
У комерційному інституті Києва він студіював економіку, історію, літературу, мистецтво і працював експедитором «Південноросійського видавництва», бухгалтером. Його захопило культурне життя в Києві, близьке знайомство з українськими діячами Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком, Іваном Фещенком-Чопівським, Микитою Шаповалом. Перебуваючи у Києві, О.Неприцький-Грановський не забував отчого краю: помістив матеріали про Бережці (замітку про старий будинок, про ратушу, подав власноручно виконаний графічно начерк будівлі), Крем’янець у часописі «Рідний край».
У 1910 р. Грановський опублікував свій перший збірник поезій «Пелюстки надій», наступного року – збірку «Намистечко сліз», далі – збірку «Акорди» (Київ, 1914 р.). Молодий волинянин був членом «Просвіти», друкувався в «Українській хаті», привозив літературу з Галичини, що породило увагу й особливу любов поліції. Щоб уникнути арешту, в грудні 1912 року виїхав з Києва, більше місяця переховувався в маєтку промисловця Терещенка у Хінельських лісах, де лісничим працював Микита Шаповал.
Потім зібрав найдорожче: «Кобзаря», повне зібрання часопису «Українська хата», свої поетичні збірки, два вишиті рушники, вишиту сорочку, і нелегально перетнув кордон імперії. 26 березня 1913 року Олександр Грановський ступив на американський континент.
Олександр працював на золотий копальнях, на фермі, секретарем лікаря-українця Володимира Сіменовича в Чикаго; вивчав англійську та відкладав гроші на навчання у коледжі. І там марив Україною: «легкі хмари орнаменти вишивають», а хвилі «Вигинаються звабливо, Мов дівчата вередливо Перед хлопцем в час веснянки — «а-ну, борше, дожени!». «Якби мій народ учився в моря — Він рабом би не зостався».
І таки поступив у Вищий агрономічний коледж у штаті Колорадо, м. Форт Коллінс. Під час канікул радів будь-якій роботі, бо заробляв на харч, а згодом на науку, одяг, книжки. Закінчив коледж, працював учителем біології. Під час першої світової офіцер Грановський побував у Франції. По війні слухав лекції в Сорбонні та закінчив Паризький університет; був дійсним членом Міжнародної Вільної АН (Франція). У 1918 р. став громадянином США, здобув ступінь бакалавра наук. Після повернення до Америки війна українця продовжилася, правда, воював він із комахами, бо був переконаний: «Скільки існує людство, стільки часу йде боротьба між людиною й комахою». Одним із перших у світі Грановський почав вивчати способи перенесення комахами бактеріальних, грибних та вірусних хвороб рослинам. У 1923 р. здобув ступінь магістра, у 1925 р. у Вісконсинському університеті здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук.
У 1928 році 41-річний Олександр Грановський одружився з американкою англійського походження Іреною Торп. Вірна дружина завдяки чоловікові прилучилася до українських традицій, хоч писала про національний одяг, традиції англійською. У 1930-му родина переїхала м. Сент-Поул, столиці штату Міннесота. З часом у Грановських з’явилося четверо дітей, 14 онуків; син Теодор став доктором біологічних наук.
Першого українського професора у США – скромного волиняка і практичного американця Грановського запросили на посаду професора ентомології і економічної зоології до найбільшого в США університету — Міннесотського. Мав українець улюблених студентів, пишався Норманном Ернестом Берлагою — лауреатом Нобелівської премії за виведення нових високопродуктивних сортів пшениці. Грановський займався науковими дослідженнями, написав близько 300 наукових праць. Вчений зібрав і систематизував велику, понад 30 тисяч, колекцію комах-паразитів, виявив 3 нових види попелиці, названі його ім’ям. Він запропонував використовувати літаки для обприскування лісів, паркових і садових насаджень; першим у США запровадив захист городини за допомогою дусту.
У 1934 році адміністрація Міннесотського університету запросила професора Грановського організувати й очолити першу Біологічну станцію у США над озером індіанців у Ітака Парку.
У 1938 році О. Грановський заснував Український Науковий інститут Америки «для спільної праці над поступом науки». Він організував архіви української еміграції у США, заснував українську колекцію на 10 тисяч томів у бібліотеці Міннесотського університету.
У 1945 р. у складі американських українців Олександр Грановський брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки.
У 1949 році О. Неприцький-Грановський дістав дозвіл американської адміністрації приїхати в Німеччину в табори для переміщених осіб, що були в зоні окупації США. Він допоміг багатьом українцям, які опинилися там після Другої світової війни, переїхати в Америку, щоб уникнути повернення в Радянський союз і вислання у ГУЛАГ. Він допоміг поетці княжої емалі Оксані Лятуринській втекти від більшовиків із Праги, сприяв її облаштуванню в Міннесоті. Кажуть, вона була його останнім коханням.
Був Олександр Неприцький-Грановський основоположником Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), учасником Першого та Другого Світового Конгресу Вільних Українців; членом комітету по створенню пам’ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні.
Був удостоєний високої честі у Білому домі знаходитись серед учасників церемонії урочистого проголошення новим президентом США Дуайта Ейзенхауера, був нагороджений бронзовою медаллю Головного виборчого комітету президента Річарда Ніксона.
Олександр Грановський видав 7 томів поезії (восьма книжка поезій видана за кошти небожа Бориса Неприцького у Києві в 1992 році), зібрав 3 тисячі українських писанок, колекцію ляльок народів світу (в колекції ляльки, виготовлені Оксаною Лятуринською). О.Неприцький-Грановський був пристрасним бібліофілом: він зібрав бібліотеку, що нараховувала понад 5,5 тис. книг.
За два місяці до смерті, в листі до брата Сергія у 1976 р. він писав: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі і з нею світ би рахувався та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч, може, не за наших часів. Я вірю в поступ людини…».
Помер Олександр Неприцький-Грановський 4 листопада 1976 р. у день свого народження в Сан-Пауло у віці 89 років. Його поховали на цвинтарі Сан-Сет в м. Мінеаполісі. На пам’ятній плиті могили лаконічний текст: «Професор, доктор Олександр Грановський (4. XI. 1887-4. XI. 1976)».
