UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Неприцький – Грановський Олександр

Неприцький – Грановський Олександр

«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», – промовив на 17-му з’їзді ОДВУ у 1967 р. 80-річний Олександр Неприцький-Грановський, який першим із українців у діаспорі здобув ступінь доктора-ентомолога, звання професора американського університету (штат Міннесота), якого з 80-річчям вітав Президент США Річард Ніксон. Учений, поет, художник, український державник і досі майже невідомий в Україні.
Олександр Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року в самому центрі села Великі Бережці, що на Кременеччині. Рід Грановських з діда-прадіда хліборобський. Його батько українець, хлібороб православного віросповідання, був звільненим у запас рядовим 6-го гренадерського Таврійського полку, став ковалем.
Мати Емілія Людвиківна Сіхневич, з родини польських колоністів, римо-католичка. Вони мали п’ятьох дітей, Олександр був первістком Анастасія й Емілії.
Пізніше Олександр писав у листі до братів: «Наш Батько був геній на всі часи, він був пророком та апостолом, хоч був лише собі добрий коваль, а опісля з волі народу став старшиною нашої великої, як на ті часи, волості. Його люди теж любили, бо він віддано служив громадським інтересам народу. Наша мама теж щиро доглядала за нами і ми всі діти росли в добре спаяній родині, з любов’ю і пошаною один до одного». Діти Грановських дістали добре родинне виховання. Санько з дитинства був багатогранною особою: малював, обожнював писанки, віршував, збирав колекції комах.
Після закінчення церковно-парафіяльної школи у рідному селі, з 1901 р. Олександр навчався у Білокриницькій сільськогосподарській школі (нині тут Кременецький лісотехнікум). Доля звела Санька з викладачем малювання комерційного училища в Кременці художником Тимофієм Сафоновим (киянин, учень Миколи Мурашка, допомагав В. Васнецову та М. Нестерову розписувати інтер’єр Володимирського собору в Києві). Грановський навчався у Сафонова малюванню.
Дуже рано пятеро Грановських зосталися без батьків і старший взяв на себе опіку сиротами. На канікулах у рідному селі Олександр познайомився з Міхновським і 15-річним став членом РУП. У 1907 р. познайомився з Лесею Українкою та Климентом Квіткою, котрі завітали на відпочинок до Великих Бережець. Цього ж року у київському часописі «Рідний край», редактором якого була Лесина мама Олена Пчілка, побачив світ перший вірш Олександра Неприцького-Грановського «Порожня оселя». Олена Пчілка порадила юнакові продовжувати писати. Це укріпило юнака в думці їхати на навчання до Києва. Після успішного закінчення Білокриницької сільськогосподарської Олександр Грановський отримав направлення для відбуття року практики в маєток пана Беляєва, в с. Коршів Луцького повіту Волинської губернії. Після проходження практики та складання детального звіту про цю практику 14 лютого 1908 р. був виданий атестат зрілості.
У комерційному інституті Києва він студіював економіку, історію, літературу, мистецтво і працював експедитором «Південноросійського видавництва», бухгалтером. Його захопило культурне життя в Києві, близьке знайомство з українськими діячами Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком, Іваном Фещенком-Чопівським, Микитою Шаповалом. Перебуваючи у Києві, О.Неприцький-Грановський не забував отчого краю: помістив матеріали про Бережці (замітку про старий будинок, про ратушу, подав власноручно виконаний графічно начерк будівлі), Крем’янець у часописі «Рідний край».
У 1910 р. Грановський опублікував свій перший збірник поезій «Пелюстки надій», наступного року – збірку «Намистечко сліз», далі – збірку «Акорди» (Київ, 1914 р.). Молодий волинянин був членом «Просвіти», друкувався в «Українській хаті», привозив літературу з Галичини, що породило увагу й особливу любов поліції. Щоб уникнути арешту, в грудні 1912 року виїхав з Києва, більше місяця переховувався в маєтку промисловця Терещенка у Хінельських лісах, де лісничим працював Микита Шаповал.
Потім зібрав найдорожче: «Кобзаря», повне зібрання часопису «Українська хата», свої поетичні збірки, два вишиті рушники, вишиту сорочку, і нелегально перетнув кордон імперії. 26 березня 1913 року Олександр Грановський ступив на американський континент.
Олександр працював на золотий копальнях, на фермі, секретарем лікаря-українця Володимира Сіменовича в Чикаго; вивчав англійську та відкладав гроші на навчання у коледжі. І там марив Україною: «легкі хмари орнаменти вишивають», а хвилі «Вигинаються звабливо, Мов дівчата вередливо Перед хлопцем в час веснянки — «а-ну, борше, дожени!». «Якби мій народ учився в моря — Він рабом би не зостався».
І таки поступив у Вищий агрономічний коледж у штаті Колорадо, м. Форт Коллінс. Під час канікул радів будь-якій роботі, бо заробляв на харч, а згодом на науку, одяг, книжки. Закінчив коледж, працював учителем біології. Під час першої світової офіцер Грановський побував у Франції. По війні слухав лекції в Сорбонні та закінчив Паризький університет; був дійсним членом Міжнародної Вільної АН (Франція). У 1918 р. став громадянином США, здобув ступінь бакалавра наук. Після повернення до Америки війна українця продовжилася, правда, воював він із комахами, бо був переконаний: «Скільки існує людство, стільки часу йде боротьба між людиною й комахою». Одним із перших у світі Грановський почав вивчати способи перенесення комахами бактеріальних, грибних та вірусних хвороб рослинам. У 1923 р. здобув ступінь магістра, у 1925 р. у Вісконсинському університеті здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук.
У 1928 році 41-річний Олександр Грановський одружився з американкою англійського походження Іреною Торп. Вірна дружина завдяки чоловікові прилучилася до українських традицій, хоч писала про національний одяг, традиції англійською. У 1930-му родина переїхала м. Сент-Поул, столиці штату Міннесота. З часом у Грановських з’явилося четверо дітей, 14 онуків; син Теодор став доктором біологічних наук.
Першого українського професора у США – скромного волиняка і практичного американця Грановського запросили на посаду професора ентомології і економічної зоології до найбільшого в США університету — Міннесотського. Мав українець улюблених студентів, пишався Норманном Ернестом Берлагою — лауреатом Нобелівської премії за виведення нових високопродуктивних сортів пшениці. Грановський займався науковими дослідженнями, написав близько 300 наукових праць. Вчений зібрав і систематизував велику, понад 30 тисяч, колекцію комах-паразитів, виявив 3 нових види попелиці, названі його ім’ям. Він запропонував використовувати літаки для обприскування лісів, паркових і садових насаджень; першим у США запровадив захист городини за допомогою дусту.
У 1934 році адміністрація Міннесотського університету запросила професора Грановського організувати й очолити першу Біологічну станцію у США над озером індіанців у Ітака Парку.
У 1938 році О. Грановський заснував Український Науковий інститут Америки «для спільної праці над поступом науки». Він організував архіви української еміграції у США, заснував українську колекцію на 10 тисяч томів у бібліотеці Міннесотського університету.
У 1945 р. у складі американських українців Олександр Грановський брав участь в установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегований в ЮНЕСКО, обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки.
У 1949 році О. Неприцький-Грановський дістав дозвіл американської адміністрації приїхати в Німеччину в табори для переміщених осіб, що були в зоні окупації США. Він допоміг багатьом українцям, які опинилися там після Другої світової війни, переїхати в Америку, щоб уникнути повернення в Радянський союз і вислання у ГУЛАГ. Він допоміг поетці княжої емалі Оксані Лятуринській втекти від більшовиків із Праги, сприяв її облаштуванню в Міннесоті. Кажуть, вона була його останнім коханням.
Був Олександр Неприцький-Грановський основоположником Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), учасником Першого та Другого Світового Конгресу Вільних Українців; членом комітету по створенню пам’ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні.
Був удостоєний високої честі у Білому домі знаходитись серед учасників церемонії урочистого проголошення новим президентом США Дуайта Ейзенхауера, був нагороджений бронзовою медаллю Головного виборчого комітету президента Річарда Ніксона.
Олександр Грановський видав 7 томів поезії (восьма книжка поезій видана за кошти небожа Бориса Неприцького у Києві в 1992 році), зібрав 3 тисячі українських писанок, колекцію ляльок народів світу (в колекції ляльки, виготовлені Оксаною Лятуринською). О.Неприцький-Грановський був пристрасним бібліофілом: він зібрав бібліотеку, що нараховувала понад 5,5 тис. книг.
За два місяці до смерті, в листі до брата Сергія у 1976 р. він писав: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі і з нею світ би рахувався та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч, може, не за наших часів. Я вірю в поступ людини…».
Помер Олександр Неприцький-Грановський 4 листопада 1976 р. у день свого народження в Сан-Пауло у віці 89 років. Його поховали на цвинтарі Сан-Сет в м. Мінеаполісі. На пам’ятній плиті могили лаконічний текст: «Професор, доктор Олександр Грановський (4. XI. 1887-4. XI. 1976)».

Лис 4, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Федір СимиренкоШмигельський Антон
You Might Also Like
 
Борис Хрещатицький
 
Нетреба

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Видатні люди1,007
Недавні записи
  • Валентина Попелюх Стус
  • Дмитро Сигаревич
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ярослав до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.