Микола Самокиш

Є у книзі рекордів України запис про те, що за 60 років творчого життя Микола Самокиш створив 11 тисяч картин, малюнків; як рисувальник пером Самокиш посідає одне з перших місць серед графіків Європи.
Прізвище Самокись, Самокиш отримував козак, який любив молоко, що скисло само собою (кисляк). 25 жовтня 1860 року у Ніжині на Чернігівщині в сім’ї листоноші народився старший із п’ятьох дітей Микола Самокиш. З чотирьох до восьми років хлоп’я виховувалося у с.Носівка у діда по матері – чернігівського козака Дмитра Сеника. Це було гарне дитинство з казками, піснями кобзарів, зі скарбами козацькими, які зберігав дід.
Освіту Микола здобував у Ніжинській гімназії, потім поїхав до Петербурга вступати в Академію мистецтв. Іспиту він не витримав, але отримав дозвіл займатися в батальної майстерні професора Б. Віллевальде на правах вільного слухача. І через рік його прийняли за конкурсом. Вчителями Самокиша сталі П. Чистяков, В. Якобі, Б.Віллевальде. Навчання було успішним, кожного року студент отримував премії, високі нагороди. За роки навчання в Академії він мав 7 медалей (5 срібних і 2 золоті). У 1884 р. картину «Прогулянка» придбав П. Третьяков. Отже, українець отримав шанс стати «відомим російським художником», але, як і його однокурсники Сергій Васильківський, Геннадій Ладиженський, Петро Левченко, Порфир Мартинович, Опанас Сластін, з якими вони жили у «казьонці», на горищі в Академії, лишилися українцями. Кожного літа вони їздили в Україну на пленери, обійшли пішки всі козацькі січі. Цей гурток українських митців прагнув відтворити історичні події та національні особливості з життя й побуту українського народу.
У 1885 р. він отримав велику золоту медаль за дипломну роботу «Російська кавалерія повертається після атаки на ворога під Аустерліцем у 1805 р.»
З 1886 — 1889 рр.. М. Самокиш студіював у Парижі, займався в майстерні Едуарда Детайля. У 29 років за роботу «Табун рисистих маток» він отримав звання академіка. У цьому ж році М. Самокиш одружився з вдовою художника Руфіна Судковського Оленою Петрівною (уродж. Бенардо). Самокиш-Судковська була на три роки молодшою за Самокиша, у 20 років учениця В.П. Верещагіна вийшла заміж, у 22 залишилася вдовою. Олена – відомий книжковий ілюстратор, ілюструвала О. Пушкіна, казку Єршова «Коник-Горбоконик». Олена та Микола працювали разом, брали участь у підготовці ілюстрованого видання «Мертвих душ» Гоголя (друкарня А. Ф. Маркса, 1901). В одному із залів Вітебського вокзалу (первинна назва – Царськосільський), зведеного в 1901-1904 рр., стіни прикрашені панно М. Самокиша і О. Самокиш-Судковської, присвяченими історії Царськосільської залізниці. У 1898-1900 рр. разом із С. Васильківським М. Самокиш працював над ілюстраціями до альбомів із історії України. Він обожнював писати козацькі битви, при цьому обов’язково досліджував місце дії.
У 1904 р. у Харкові почали «вирішувати питання» про будівництво Міської школи малюнка і живопису. С.В. Васильківський і Н.С. Самокиш висунули умову, що фасади будівлі повинні були бути створені з використанням мотивів українського зодчества. І сьогодні у Харкові на вул. Мироносицькій зберігся під’їзд із розписом С.Васильківського та М. Самокиша.
У 1894 — 1917 рр. Самокиш керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). В Академії мистецтв викладав до 1918 року, коли Раднарком РСФСР скасував стару Академію і створив на її базі Державні вільні художні майстерні. Цього ж року М. Самокиш виїхав до Криму, а Олена Петрівна Самокиш-Судковська емігрувала у Париж, де померла 1924 р.
У 1918-1921 роках він жив у Євпаторії, де створив більше 30 картин, із 1922 року – в Сімферополі, де створив власну художню студію (студія Самокиша), яка стала основним регіональним центром художньої освіти. За радянських часів його підручник «Малюнок пером» перевидавався неодноразово. У 1936-1941 рр. професор Самокиш працював у Харківському художньому інституті. З 1938 року М. Самокиш – керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. У Харкові в майстерні Добровольського Микола Семенович познайомився з Наталією Добровольською. На початку війни вона овдовіла та разом із Самокишем виїхала до Сімферополя.
У цей час Микола Самокиш дізнався про голодування вдови І. Айвазовського. Він виїхав до Феодосії та забрав Анну Айвазовську-Бурназян до Сімферополя. Під час німецької окупації Криму (1941-1944), щоб не померти з голоду, він продавав картини. Основними покупцями були німецькі та румунські офіцери. Доволі беручка Наталія Добровольська вирішила одружити на собі 82-річного Самокиша. І хоч жив він із Роксан (Надією) Іванівною, Добровольська влаштувала таємний шлюб і оформила на себе заповіт.
«Визволителі» вирішили висунути художнику звинувачення у зраді Батьківщині, але від ув’язнення його врятувала смерть.
Микола Самокиш помер у Сімферополі 18 січня 1944 р.
На жаль, велику частину творів Самокиша удалося продати, але доля помстилася: Добровольська померла за загадкових обставин у поїзді, коли поверталася з Калінінграда в Харків.