12 серпня (24 серпня) 1848, у м. Моршанськ, тепер Тамбовської області Росії з’явився Євге́н Лансере́. Народився в родині статського радника Людвига Пауля (Олександра Павловича) Лансере (1815 – 1869). Батько, син наполеонівського майора, який мав французьке походження, був інженером шляхів сполучення. Мати Євгена, К. Яхимовська, вихованка (позашлюбна дочка) барона Ворнезіуса (Варнезі). У будинку барона Євген провів дитинство та отримав початкову освіту. З 13 років хлопчину віддали до 2-ї класичної гімназії у Петербурзі. Прикметно, що гімназист самотужки почав ліпити фігурки. Лансере сам відкривав таємниці техніки скульптури. Частенько юнак відвідував майстерню скульптора-любителя М. Лібериха, офіцера-відставника Преображенського полку.
Під час навчання на юридичному факультеті в університеті почав виставляти свої роботи на виставках Імператорської Академії мистецтв, де в 1866 р. отримав звання класного художника 2-ого ступеня. Першими були роботи «Трійка…» (бронза) та «Руслан і Людмила» (воск). У 1869 р. Євген Лансере отримав ступінь кандидата юридичних наук; академія дала йому звання класного художника 1-ого ступеня.
Двічі Євген Лансере бував у Парижі, де мав можливість бачити твори малої скульптури у музеях і ознайомитися з прикладами художнього лиття з бронзи.
Майже 4 роки прослужив Лансере в Міністерстві фінансів на посаді перекладача. Потім вийшов у відставку, щоб віддатися мистецтву.
Шляхтич разом із родиною (його дружиною була мисткиня, дочка відомого художника Миколи Бенуа, який проектував Петергоф; та шестеро дітей) жили у родовому маєтку Нескучному на Харківщині. Серед нащадків майбутні художники Євген Євгенович Лансере та Зінаїда Євгенівна Серебрякова.
Матеріал для творчості Євген Лансере брав, знайомлячись з побутом козаків, киргизів, башкир, кавказців.
У 1876 р. отримав від Академії мистецтв звання почесного вільного «общника».
У 1883 р., щоб вилікувати туберкульоз легенів, здійснив поїздку у Алжир.
Скульптор Євге́н Лансере́ прожив 37 років, залишив до 400 робіт. Багато з них належать фабрикантам срібних та бронзових виробів. У галереї козацьких і чумацьких робіт твори: «Запорожець після бою» (1873), «Українець-плугатар» (1877), «Прощання козака з козачкою», «Селянський віз», «Богатир» (1885). 
Остання робота «Святослав» (бронза, 1886).
Помер від туберкульозу 23 березня (4 квітня) 1886, с. Нескучне, нині Харківського району Харківської області, коли дочці Зінаїді було два роки.
