12 серпня (24 серпня) 1848, у м. Моршанськ, тепер Тамбовської області Росії з’явився Євге́н Лансере́. Народився в родині статського радника Людвига Пауля (Олександра Павловича) Лансере (1815 – 1869). Батько, син наполеонівського майора, який мав французьке походження, був інженером шляхів сполучення. Мати Євгена, К. Яхимовська, вихованка (позашлюбна дочка) барона Ворнезіуса (Варнезі). У будинку барона Євген провів дитинство та отримав початкову освіту. З 13 років хлопчину віддали до 2-ї класичної гімназії у Петербурзі. Прикметно, що гімназист самотужки почав ліпити фігурки. Лансере сам відкривав таємниці техніки скульптури. Частенько юнак відвідував майстерню скульптора-любителя М. Лібериха, офіцера-відставника Преображенського полку.
Під час навчання на юридичному факультеті в університеті почав виставляти свої роботи на виставках Імператорської Академії мистецтв, де в 1866 р. отримав звання класного художника 2-ого ступеня. Першими були роботи «Трійка…» (бронза) та «Руслан і Людмила» (воск). У 1869 р. Євген Лансере отримав ступінь кандидата юридичних наук; академія дала йому звання класного художника 1-ого ступеня.
Двічі Євген Лансере бував у Парижі, де мав можливість бачити твори малої скульптури у музеях і ознайомитися з прикладами художнього лиття з бронзи.
Майже 4 роки прослужив Лансере в Міністерстві фінансів на посаді перекладача. Потім вийшов у відставку, щоб віддатися мистецтву.
Шляхтич разом із родиною (його дружиною була мисткиня, дочка відомого художника Миколи Бенуа, який проектував Петергоф; та шестеро дітей) жили у родовому маєтку Нескучному на Харківщині. Серед нащадків майбутні художники Євген Євгенович Лансере та Зінаїда Євгенівна Серебрякова.
Матеріал для творчості Євген Лансере брав, знайомлячись з побутом козаків, киргизів, башкир, кавказців.
У 1876 р. отримав від Академії мистецтв звання почесного вільного «общника».
У 1883 р., щоб вилікувати туберкульоз легенів, здійснив поїздку у Алжир.
Скульптор Євге́н Лансере́ прожив 37 років, залишив до 400 робіт. Багато з них належать фабрикантам срібних та бронзових виробів. У галереї козацьких і чумацьких робіт твори: «Запорожець після бою» (1873), «Українець-плугатар» (1877), «Прощання козака з козачкою», «Селянський віз», «Богатир» (1885). 
Остання робота «Святослав» (бронза, 1886).
Помер від туберкульозу 23 березня (4 квітня) 1886, с. Нескучне, нині Харківського району Харківської області, коли дочці Зінаїді було два роки.
Залишити відповідь