UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Фотій Красицький

Фотій Красицький

Нащадок Т. Шевченка Фотій Красицький народився 24 серпня 1873, у с. Зелена Діброва на Черкащині. З ранніх літ хлопець малював де тільки міг – на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні, тому вчитель радив батькам віддати його в науку. Батько, Степан Антонович, син рідної сестри Тараса Григоровича – Катерини. 15-річним прийшов Фо́тій Краси́цький з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка – засновника знаменитої Київської рисувальної школи. Мурашко проглянув малюнки, відчув, що має справу з непересічним талантом і поселив хлопця у себе вдома. Фотій був зарахований до числа учнів школи. Микола Мурашко познайомив Красицького з композитором Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, які підтримали молодий талант. За ухвалою київської громади Фотієві призначили щомісячну грошову допомогу, якої вистачало на харчі й оплату квартири. Чотири роки навчався Фотій коштом М.Лисенка в майстерні М.Пимоненка. Фотій Красицький кожну вільну від навчання хвилину малював: олівцевий портрет композитора Лисенка, дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села. М. Лисенко запропонував Фотію зробити художнє оформлення домашньої вистави опери-казки «Коза-дереза», де режисером була Леся Українка. Потім «Громада» послала юнака на два роки навчатися в Одеському художньому училищі (майстерня К.Костанді), диплом про закінчення якого давав право на вступ до Петербурзької Академії мистецтв. Упродовж 1894–1901 рр. Фотій Красицький навчався у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв. Йому поталанило навчатися у І. Рєпіна, який підтримав захоплення учня українською тематикою. Він же схвально оцінив ескіз картини «Гість із Запоріжжя», що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького. Gist Ф.С. Красицький (1873-1944) “Гість із Запоріжжя” (1916) // Державний музей образотворчого мистецтва, Київ. Картину «Гість із Запоріжжя» купила Рада Імператорської Академії Мистецтв у Петербурзі за 600 рублів, що було великою честю для випускника. Фотій отримав «диплом із правом на чин Х класу при вступі на державну службу з правом викладання малювання в навчальних закладах».
У 1903 р. дипломований художник повернувся до Києва оселився на Андріївському узвозі, 15 (на останньому поверсі). Від Миколи Лисенка отримав подарунок – чорне старовинне піаніно.
Lesja 1904
Худ. Ф. Красицький. Леся. 1904 р.
У автобіографії Фотій Красицький зізнавався: «З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді на Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати «приємні картинки» для буржуазного класу – на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання».
На початку 1905 року Фотія Красицького запросили взяти участь у Львівський виставці українського живопису. Він представив картини, деякі знайшли покупців. Художник отримав матеріальну і моральну підтримку. Заприятелював з Іваном Франком. Після дебюту у Львові художник поїхав до Полтави, познайомився з Володимиром Короленком. А у с. Козацькому Фотій Степанович знайшов Музу – Ганну Крикотень, до якої вдвічі старший художник посватався й отримав благословення. Молоді вінчалися в Андріївській церкві Києва та поселились у «Замку Річарда». Згодом, коли їм благословилося троє донечок, переїхали в дім на Пріорці, на теперішній вулиці Брюсова (колишній Межигірський провулок №20/16).
bilja krinizi
Худ. Красицький. Біля криниці
Художнику хотілося, щоб кожна сім’я могла мати портрет Кобзаря. Він виконав портрет авто літографічним способом. Така листівка коштувала 20 копійок. З цього часу Красицький став «неблагонадійним» для царської та радянської імперії.
Красицький їздив до Праги, де вийшли кольорові листівки з його восьми картин. Педагогічна рада Київського художнього училища обрала Красицького викладачем живопису; через рік Міністерство торгівлі й промисловості доручило йому організацію художньо-друкарської школи у Києві. Фотій Степанович постійно працював у Києві: викладав у художньому училищі (1912–1920), у Київському художньому інституті (1927–1939), але був звільнений через неможливість завантажити роботою. Красицький влаштувався учителем малювання у дитячий будинок, але й цю посаду скоротили. Написав перший український посібник «Рисування та малювання» (1929). Він брався за всі роботи, аби утримати родину, що вже говорити про творчість! Ф.Красицький віддавав перевагу композиціям з простим сюжетом: «Селянська дівчина біля тину», «Жінки в полі», «У свято», «Подруги», «Біля криниці», пейзажам знайомих куточків рідного краю («Село Кирилівка», «В саду», «Похмурий день», «Село в долині»). Досягненням у творчості художника стали портрети: серед найбільш вдалих Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931). Та працювати художникові все важче – через ревматизм дуже боліли ноги. У 1934 р. було арештовано чоловіка середньої дочки Фотини – 26-річного глухонімого поета Олексу Влизька. Красицький написав у всі інстанції, але зятя розстріляли, а дочку вислали на Урал. Весною 1937 р. арештували другого зятя — письменника Петра Мельника, а старшу дочку Ірину з маленьким сином під конвоєм відправили в Башкирію. Все це призвело до інсульту.
«Лебедина пісня» художника – полотно «Смерть Шевченка» (1940 р.).
У червні 1941-го відкривається перша, єдина виставка робіт Фотія Красицького, але через день – бомбування Києва, не до виставки. Дружина, молодша дочка й сам маестро вирили яму в саду й закопали картини. Це надзусилля закінчилося другим інсультом. 5 жовтня 1941 року в прикрашеному великим портретом Симона Петлюри роботи Фотія Красицького залі на Подолі відбулися установчі збори Української Національної Ради, в якому були представлені різні політичні угрупування та всі регіони України. У 1942 р. останню дочку німці погнали в неволю. Там, у Німеччині, вона зустріла своє згорьоване кохання: полоненого поляка-шляхтича, щоб із Софійкою повернутися в Україну.
2 червня 1944 р. у Києві Ф. Красицький помер, похований на Куренівському кладовищі, 1963 р. прах перенесено на Байковий цвинтар. Сьогодні єдиний захисник будинку Ф. Красицького – онука Софія.

Сер 24, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Щоб честь віддати, треба її матиЄвген Лансере
You Might Also Like
 
Як Олексієнко став Станіславським
 
26 червня
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image8 years ago Видатні люди3,185
Недавні записи
  • Волобуєвщина
  • Олександр Бродський
  • Пенсії
  • Архітектор, син архітектора
  • Чортомлицька Січ
Позначки
поетписьменникхудожникЗапоріжжяживописецькозацтвочервоний терорперекладачТарас ШевченкодисиденткомпозиторкозакиграфікгетьманскульпторісторикОУНбієналеакторХарківпейзажистБогдан ХмельницькиймитрополитілюстраторжурналісткаКапністпедагогМосковіяпейзажкороль ФранціїкраєзнавецьШевченкоСергій КорольовпортретистбойчукістІван АйвазовськийграфікалікарВійсько ЗапорозькефілософкінорежисерОсип Куриласконцтабірпортретбойчукісти
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok