Глинка Федір, письменник, автор ряду творів про козацтво, пісні «Тройка» прийшов у світ 19 червня 1786 року у маєтку Сутоки на Смоленщині. Його батько капітан у відставці з давнього українського роду шляхтичів (князів Глинських).
У 16 років Федір Глинка закінчив навчання у Сухопутному кадетському корпусі. Потрапив юний прапорщик на Волинь. Його помітив генерал Михайло Милорадович і запросив до себе ад`ютантом. “Я маю обітницю, яка може завадити, я поклявся завжди говорити правду”. ”Що ж, кажи мені її завжди у вічі”,- погодився генерал. Федір Глинка виявив якості сумлінного ад`ютанта, на війни 1805 року – хороброго офіцера. Крім того, кожну вільну мить Глинка записував побачене й почуте на фронті. 1807 року молодий офіцер подав у відставку за станом здоров`я і виїхав у родовий маєток. Наступного року в Петербурзі були надруковані “Листи російського офіцера” Федора Глинки. “Спогади. Місто Рівне”, “Іванчук”, “Погляд на минуле”. Задумав написати роман про Богдана Хмельницького. Збираючи матеріал, побував на Запорожжі, у Києві, Чернігові.
1812 р. Федір Глинка записався у волонтери, виносив поранених із поля бою. Під час битви при Бородіно Глинка виніс пораненого, рідного брата Сергія (*1775 р.). На початку 1813 р. Федір Глинка служив поруч із Милорадовичем, одну за одною одержував нагороди: орден Святого Володимира, золоту шпагу “За хоробрість”, орден Святої Анни, а від прусського короля – орден “За військові заслуги”. Разом із російським військом побував Глинка у Парижі. Потім Петербург, він став членом “Союзу Порятунку”. Серед друзів Глинки Пушкін, Гнєдич, Жуковський…
З 1819 до 1825 – голова Вільного товариства любителів російської словесності.
1825 року повстання декабристів. Бунтівники на Сенатській площі смертельно поранили військового генерал-губернатора Милорадовича. Полковника Глинку за доносом Перетца заточили до одиночної камери Петропавлівської фортеці. “Глинка не винуватий”, – були останні слова Михайла Андрійовича. За іншими відомостями генерал просив передати Миколі І прохання помилувати полковника Глинку. Та його відставили від служби й вислали. У неволі Глинка створив вірш “В`язень” (“Не слышно шуму городского”). У Твері Бог послав пану Федору кохання: Авдотія Голенищева-Кутузова стала йому вірною дружиною. Про їхнє 30-літнє подружнє життя сучасники писали: “Вони жили рука в руці, постійно захоплюючись своєю парою”.
У 1828 р. він написав “Тройку”, що стала популярною піснею “Вот мчится тройка почтовая” ( музика Олексія Верстовського). https://www.youtube.com/watch?v=37LmKudznVU
Вот мчится тройка удалая
Вдоль по дороге столбовой,
И колокольчик, дар Валдая,
Гудит уныло под дугой.
Ямщик лихой – он встал с полночи,
Ему взгрустнулося в тиши –
И он запел про ясны очи,
Про очи девицы-души:
«Ах, очи, очи голубые!
Вы сокрушили молодца;
Зачем, о люди, люди злые,
Вы их разрознили сердца?
Теперь я бедный сиротина!..»
И вдруг махнул по всем по трем –
И тройкой тешился детина,
И заливался соловьем.
Дійсний статський радник Глинка звільнився зі служби, вони переїхали до Москви. Відводили душу з друзями: князем Голіциним, Володимиром Далем, щопонеділка у Глинки відбувалися прийоми. Коли дружина одержала великий спадок, переїхали до Петербурга. Спливло 30 років сімейного життя. Враз пані Авдотія захворіла. Невідому хворобу п`ять лікарів не змогли діагностувати, хвора попросила священика соборувати її і тихо відійшла. Майже 20 років жив Глинка самотою. Він був абсолютно здоровим до 94 років, жив за твердим розпорядком. Відійшов тихо й безболісно 23 лютого 1880 року у м. Твер, щоб упокоїтися поряд із дружиною.
