11 червня 1658 р. у бою під Полтавою загинув полтавський полковник (з 1648 р.) Мартин Пушкар (Пушкаренко).
Він так красиво починав! Служив у реєстровому козацтві на Січі. Закохався у юну сусідку, дочекався її 15-ліття й одружився. Народився молодятам син Андрій, який з часом теж став козацьким полковником, одним із меценатів заснування Хрестоздвиженського монастиря. 
С.Васильківський. Вибори полковника М.Пушкаря. 1901 р.
З перших днів визвольної боротьби 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького Пушкар став одним із 28-ми українських полковників у армії повстанців; очолив полтавський адміністративний полк, брав участь у битвах. У березні 1651 р. на чолі козацьких полків прийшов на допомогу Івану Богуну, який обороняв Вінницю. Відзначився у Охматівській битви 1655 р.
Аж поки вождізм його не трафив. Виступаючи перед смертю на старшинській раді, Б. Хмельницький назвав чотирьох осіб, на яких дивився, як на можливих своїх наступників – був серед них і Мартин Пушкар. При цьому Б. Хмельницький назвав полтавського полковника претендентом на булаву раніше, ніж Виговського, що й спричинилося до розбрату між ними: вірус гетьманоманії здолав Мартина.
По смерті Хмельницького й обранні гетьманом Івана Виговського Мартин Пушкар створив проти нього, разом із запорозьким кошовим Яковом Барабашем, опозицію. У боротьбі проти Виговського Пушкар пішов на союз із Московською державою.
На початку лютого в Переяславі відбулася рада, на якій козаки та представники населення втретє обрали своїм гетьманом Івана Виговського. Ні Пушкар, ні Барабаш на це не зважили, протистояння тривало. Виговський хотів порозумітися з Пушкарем, пробував провести переговори, після невдачі мусив придушувати повстання Пушкаря силою. Гетьман спрямував на це козацький полк, на чолі з І. Богуном і сербів-найманців під командою капітана І. Сербина. Вони мали зустрітися поблизу Полтави і разом вдарити повстанців. Та Сербин, не знаючи місцевості, привів воїнство до Великих Будищ. Полковник Пушкар, досвідчений воєначальник, скористався з такої помилки. Він негайно кинув на невеликий загін сербів запорожців Барабаша. Ті підійшли до найманців непомітно, коли серби у долині готували на вогнищах обід і грілися. Відтак майже всі серби під час бою загинули.
Протягом кінця зими і майже цілої весни було тихо: супротивники готувались до вирішального бою. Мартин Пушкар підбурював проти Виговського невдоволених, із них він сформував новий тип війська – дейнеків, полк під командою полковника Івана Донця. У Лубнах Мартин Пушкар і його син Андрій мали таємну зустріч із царевим посланцем; отримали від боярина гроші та подарунки, обидва Пушкарі заприсяглися надалі сидіти тихо.
Зіткнення сталося у травні, поблизу Полтави. Виговський привів туди близько 25 тисяч козаків і татар. Пушкаря не злякала ні така сила, ні невдача у сутичці під селом Півозером, де Пушкар мусив відступити, хоч і вирубав чимало татар. Далі він визнав за краще діяти хитрощами.
Пушкар послав до гетьмана гінця з вибаченнями за конфлікт. Виговський зрадів, гадаючи, що на завтра вже й замирення буде. А Мартин Пушкар зі своїми дейнеками напав темної ночі на табір і вибив із нього військо гетьмана. Рано-вранці 1 червня Пушкар вивів військо з міста і вдарив на ворога. Військо Виговського було переможене і вибите зі свого табору, але через якийсь час повернулося в табір. У цей момент на полі бою з’явилися запорожці (десь із 700 шабель) з кошовим отаманом Яковом Барабашем, який вирішив, що час уже збройно виступити проти Виговського і відібрати в нього булаву. З’єднаними силами повстанці зламали опір війська Виговського та знову захопили табір. У ході цієї битви табір гетьмана кілька разів переходив із рук до рук. Ускочивши до нього ще раз, Пушкареве воїнство допалося до діжок із горілкою, які Виговський наказав залишити на видноті. Кажуть, гетьман спеціально підставив повстанцям цілий горілчаний обоз. Хлопці Пушкаря добряче хильнули за перемогу і отримали криваве похмілля…
Виговський підтягнув до табору решту свого козацтва та німців-найманців, яких завбачливо тримав у резерві, та заходився криваво молотити бунтівників. Хоч Пушкар кинув проти німців свою «гвардію» – озброєних кийками та вилами-косами дейнек (німці не могли дібрати способу на таку зброю і повтікали), – йому це не допомогло. Та зрадник є зрадник: Барабаш збагнув, що повстанню от-от настане кінець, він залишив табір свого спільника і повернув запорожців на Січ.
11 червня Мартин Пушкар загинув у бою.
Залишити відповідь