– І де ти таке чула? «Він помер з журби, від неспроможності зарадити Україні», – цитувала моя Хомівна. Це правда?
– Правда, Хомівно, правда. А його онука заснувала десяток шкіл, дала гроші на заснування Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові; правнук Івана помер у 50 років від перепрацювання (це батько гетьмана Павла Скоропадського).
– Отакккої, значить, були колись люди…
– Це був чесний, добропорядний, обережний рід, який українізувався за часів Хмельницького, до того були прихильні до Польщі. Матір’ю Івана Скоропадського була гонорова красуня княжна Чарторийська, батько – Ілля Хведорович Скоропадський. Усі троє синів Іллі народилися в Умані, здобували освіту в Києво-Могилянській академії, потім Івана відправили в науку до німців. Коли у 1674 р. турецьке військо напало на Умань, молодший брат Павло потрапив до ясиру. Понад 30 років старший брат шукав молодшого, знайшов і влаштував колективну втечу, бо на той час Павло вже мав дружину-туркиню та дітей.
– А потім що? Та нічого, жили-поживали, добра наживали. Іван мав за дружину Пелагею з Калениченків, доньку Ірину. У 53 роки він лишився вдівцем і вирішив одружитися, щоб сина народити. Ой, недаремно кажуть, що перший шлюб від Бога, другий – від кортячки, третій – від чортячки. Одружився Іван із вдовою генерального бунчужного Костянтина Голуба – Анастасією з Марковичів молодшою за нього на 25 років (її батечко вихрест Марко Аврамович Маркович). Народилася у них донька Уляна. У 60 років полковник Скоропадський жив, наче на тихій пенсії. І от у 62 роки Івана обрали гетьманом пошматованої, позбавленої державності держави, на чолі ураженого розбратом народу. Щоб не робив гетьман, все марно, тільки бездіяльність була геніальною. Просив царя, хоч кілька років не посилати козаків на війну та будівництва на Балтиці: залишити запорожців «хоч на насіння». Уважив, ціле літо козаків не чіпав…
– Ти ба, які москалі! Та від них одні жалі… А своїх дочок він хоч за козаків віддав?
– Та поки сам ґаздував, Ірину за Семена Лизогуба віддав. А з Уляною – не пощастило. Дівчині йшов 15-ий, як приїхав сват: сам цар Петро І і посватав Уляну за сина графа Толстого – Петра. Наступного, 1719 р., той став ніжинським полковником. Так російський сановник вперше став козацьким полковником, а у дзеркалі російської революції (Лева Толстого) з’явилися пейси Марковича.
– А в Олексія Толстого?
– Та й граф Олексій із цього ж дерева. Затужив Скоропадський, вирішив до дружини пригорнутися, а воно ж капосне геть змінилося… Наче й зовсім неграмотна Анастасія Марківна, але владна, гостроязика, з швидким розумом, активно втручалася в урядові справи. Приймала поважних гостей із Москви і Санкт-Петербурга; одержувала від старшини і російських сановників коштовні подарунки. Часто їздила до російських столиць без гетьмана. 
У народі навіть заговорили: « Дав пан-Бог ласку: Насті – булаву, Івану – запаску». От і схилився гетьман до дівчат: заснував Гамаліївський Харлампіївський дівочий монастир, став Іван Скоропадський титарем, виділяв значні кошти на монастир.
– У 1720-му заборонив Петро І друк книжок українською мовою, знову гетьман б’є чолом – марно. Цар видав Указ про заснування Малоросійської Колегії: в ній мав головувати президент бригадир Вельямінов, а при ньому засідати шість великоросів штаб-офіцерів. Отак, Україною керували семеро росіян, а українців – і духу не було. Та домогтися ліквідації колегії Скоропадський так і не зміг. Всі ці невдачі надломили немолодого козака, випили з серця бажання жити. 14-го липня 1722 року гетьман помер. Івана Скоропадського було поховано в Гамаліївському Харлампіївському монастирі-фортеці, ансамблю якого архітектурна спадщина України не має аналогів.
13 січня 1730 р. з великою урочистістю відбувся похорон Анастасії Скоропадської. На нього прибуло багато козацької старшини й російських сановників, а також гетьман Данило Апостол з дружиною.
За часів радянщини у Харлампієвському монастирі була колонія суворого режиму: башти знесли, у бані прилаштували бак для води, могили зацементували, розписи пообдирали.
Отака доля українського державника Івана Скоропадського.
Художник-кріпак Степан Землюков. Портрет Івана Скоропадського. Написаний у 1840-ві роки. З колекції родини Ґалаґанів. Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Ґалаґана.
Залишити відповідь