І знову магія чисел… 5-го вересня Ленін підписав декрет про червоний терор. 4-го вересня 1965-го у кінотеатрі «Україна» Василь Стус виступив проти тиранії. Уже 20-го його хутенько звільнили з аспірантури «за систематичне порушення норм поведінки». І мусив Стус понести «тіло своє нецензурне» туди, де «поети, наче совість, мруть» до балухатих мистецтвознавців, яким дуже незручно у цивільному одязі». Дорогу самоспалення почав кочегаром. З його роботи було видно сірий будинок на Володимирівській, 33, де сидів друг – Іван Світличний, куди спрямував Василь вірш-зойк, вірш-зітхання добровусому, доброокому «Не можу я без посмішки Івана»:
Прости мені недільний мій Хрещатик,
що, сівши сидьма, ці котли топлю
в оглухлій кочегарці.
Недалеко була інша кочегарка, там працював друг – Борис Мозолевський.
Не так давно його друг Василь Симоненко писав про українську літературу: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил». Василь Стус продовжує: «в літературі – як на цвинтарі у глупу ніч. В пітьмі розбийся. Лиш побачиш фосфоричні літери. Ступай по них. Ступай. Надійся.» В. Стус уклав збірки «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» (видана вперше у Варшаві).
1970-й. Берківці. Над розкритою пащею могили Алли Горської Василь читає «Ярій душе! Ярій, а не ридай!» – із словами «усім нам смерть судилася зарання» кидає кетяг калини, бо «калинова кров – така крута, така ж терпка, як кров у наших жилах». Це був остаточний вирок.
У 1972-му на Різдво поїхав до Львова. Фатальної ночі з 12 на 13 січня 1972-го по всій Україні було проведено зачистки свідомих українців: під арешт потрапив і Василь. 5 років таборів і 3 роки заслання – це «смерте існування-життєсмерть». І уже інший кочегар, Борис Мозолевський, пише:
Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні ґрати,
Коли я їв свій кусень у теплі.
У таборі Стус створив шедеври поетичного слова про час, коли «дитинство в жилах трепетало», як із Валею «хлюпостаємося у щасті, загубивши годинам лік». Здійснив унікальні переклади з Рільке, досконало вивчив англійську та німецьку.
Після 8 років концтабору усього 8 місяців згорьованої свободи. І за цей час Василь встиг вступити в УҐС і очолити Гельсінкську спілку, хоч знав, що це новий термін і сказав дружині, що звідти живим не вийде. Знав, бо наше тіло слабкіше за наш дух, а Стус мав 1/3 шлунка; але вирішив: «Вистою!»
Ганебний зек, державний злодій був дуже популярним за кордоном: його друкували, перекладали, обрали членом Пен-клубу. Поповзли чутки, що Стус має отримати Нобелівську премію, можливо, це й була причина його вбивства…
У СРСР була перестройка, гласність:
Як страшно оре історичний плуг!
Які скарби були і зникли!
В глухі часи загострюється слух
В епоху гласності усі до всього звикли.
Дозволено бути сміливими
Ох же ж і поговоримо,
От же й покричимо
Між іншим. Вовка вже підсмалили
Уроків історії не вчимо!
Рівно через 20 років після виступу у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1985 р. лопнула остання струна, вкрай напнута сподіванням. Василь Стус загинув.
Ще й до жнив не дожив,
Зелен-жита не жав,
Ані недолюбив…
І не жив
І не жаль
47 років життя, як у Т. Шевченка
