«В.І. Вернадський – явище унікальне в історії науки і мистецтва з часів Відродження, лише тоді існували унікальні генії» (А.М. Лапо)
Шляхтич Дмитро Вернацький належав до запорізької старшини, воював у війську Богдана Хмельницького. Іван Никифорович Вернацький здобув освіту у Києво-Могилянській академії. Священик був занесений до родовідної книги Чернігівської губернії із зросійщеним прізвищем Вернадський. Дід майбутнього вченого — Василь Іванович випускник Києво-Могилянської та Московської військово-медичної академій, служив військовим лікарем, брав участь у походах війська Суворова через Альпи. Потрапив у полон до французів, за чесне виконання обов’язків лікаря Наполеон І нагородив його орденом Почесного легіону. Повернувшись із війська додому, він одержав чин колезького радника. Василь Іванович був одружений з Катериною Яківною Короленко — рідною сестрою діда письменника В.Короленка.
Батько, Іван Васильович Вернадський народився в Києві, закінчив Київський університет Св. Володимира, кілька років вивчав політичну економію за кордоном. У 28 років став професором політекономії та статистики, викладав в університеті Києва, автор першого в Росії підручника з історії політекономії. Після одруження з дочкою відомого російського економіста Миколи Шигаєва Марією молода сім’я переїхала до Москви. Іван Васильович викладав політекономію і статистику в Московському університеті. А ще згодом сім’я перебралася до Петербурга, де І.Вернадський обійняв посаду професора Головного педагогічного інституту. З Марією Миколаївною батько Володимира прожив десять років, вона померла, залишивши йому сина Миколу. Згодом Іван Васильович одружився вдруге з двоюрідною сестрою покійної Марії — Ганною Петрівною із дворянсько-старшинського роду Константиновичів, учителькою музики та співів. Її дядько Микола Гулак – кандидат правознавства – один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Іван Вернадський і Микола Гулак були знайомі з Шевченком, Максимовичем.
Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 р. в Петербурзі. З п’яти років Володимир жив у Харкові. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди щороку на літо приїздили всією родиною. У 1873 р. Володимир став першокласником Харківської класичної гімназії. Але невдовзі після смерті старшого брата Миколи родина Вернадських виїхала за кордон (Відень, Прага, Дрезден, Венеція), де Іван Васильович стажувався в галузі політекономії. Після повернення тринадцятирічний Володя продовжив навчання у третьому класі 1-ї петербурзької гімназії. Упродовж 68 літ Володимир Вернадський вів щоденник. От його запис: «У батьковій бібліотеці я знайшов окремі номери «Основи» та інші українські видання. Я добував українські книжки з-за кордону. Я докладно розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ’яненка, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова…» 17-літнім написав єдиний вірш –
«Украина, родная моя сторона,
века ты уже погибаешь…
но борешься, борешься… одна
и в этой борьбе изнываешь…».
Приїздив Володя на канікули до Катеринославської губернії, бував на Хортиці. Лев Гумілев писав: «Володя повернувся додому українцем і залишався ним за своїми уподобаннями та симпатіями все життя».
У 1881 р. Володимир Вернадський вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Його учителем став Василь Докучаєв. 
У 1885 р. Вернадський закінчив університет, через рік одружився з Наталією Єгорівною Старицькою, яка зуміла розділити з ним все життя, яка народила йому сина й дочку і прекрасно їх виховала; спеціально удосконалювала свої знання іноземних мов, щоб якісно готувати праці чоловіка до друку. За натурою «сова», вона хронічно недосипала, бо В.І. незмінно прокидався о 6:00 і дружина особисто варила йому каву. В. Вернадський працював хранителем мінералогічного музею в університеті, щороку від’їжджав за кордон, інтенсивно вивчав іноземні мови і володів 15-ма з них. У 27 років Вернадський став доцентом, згодом професором мінералогії Московського університету. «Я – обыкновенный, рядовой професор», після важкої хвороби відчув у собі генія. Був переконаний, що бідність закопує талант.
У 1913 р. В. Вернадський поселився в Шишаках; купив 12 дес. землі на березі р. Псла, на Бутовій горі (за 25 верст від Великих Сорочинець) і спорудив будинок за проектом В. Кричевського в українському стилі. Літні місяці В.Вернадський працював у Шишаках.
У 1915 році написав «Українське питання і російська громадськість». В. Вернадський був фактичним міністром освіти.
У 1918 році за часи Скоропадського 54-річний учений приїхав до Києва, де створив Українську Академію наук у приміщенні пансіонату Левашової, академік, перший її ректор; організував першу в країні національну наукову бібліотеку (нині бібліотека ім. Вернадського), подарував Україні власну бібліотеку.
Восени 1919-го вчений-політик, щоб не допустити повернення більшовиків до Києва, поїхав до столиці Білого руху – Ростова-на-Дону і вів там переговори. Знайомі запрошували його до Сербії, бо там визнавали російські дипломи. Вернадський розпочав мандри: Катеринодар – Новоросійськ – Крим, де захворів на тиф. Після одужання був професором, а згодом ректором Таврійського університету в Сімферополі. Учений зустрічався з бароном Врангелем, це утримало Вернадського від еміграції, оскільки після його листа до Британської асоціації наук у Севастополь прибув англійський військовий корабель із наказом доставити вченого з сім’єю до Англії. Щоб не допустити різанини, Вернадський 200 білим офіцерам Севастополя видав студентські квитки.
Чи безпечним було життя вченого у Радянському Союзі? Володимир Іванович постійно перебував під пильним наглядом ЧК. Академіка рятували його колосальні знання, від практичного використання яких керівництво держави мало зиск. Звичайно, пережив В.І. Вернадський і важкі часи нападок на нього особисто (його підозрювали в шпигунстві; він побував у камері попереднього ув’язнення Петроградської Надзвичайної комісії (липень 1921 р.), де його з усією упередженістю допитували). Від арешту академіка та його сім’ю двічі рятував колишній студент М.Семашко, який був призначений наркомом охорони здоров’я.
У 1922 році Вернадський створив Радієвий інститут у Ленінграді й до 1939 року очолював його. Природознавець, засновник вчення про біо- та ноосферу (ноосфера – сфера розуму, людських думок, почуттів і прагнень. Вернадський доводив, що порухи наших почуттів не зникають без сліду, навіть мимовільні думки лишають свій слід у ноосфері); основоположник геохімії, радіогеології. Написав понад 400 наукових праць, поклав початок розшукам родовищ урану та радію в СРСР.
Із дружиною прожили 55 років і 5 місяців, як писав Вернадський «душа в душу, думка в думку», мали двох дітей. Наталія Єгорівна була старшою за чоловіка на рік, роком раніше (3-го лютого 1944) померла.
Дочка Ніна 1922 р. емігрувала до Чехословаччини, де завершила медичний факультет Празького університету. У 1926 р. взяла шлюб із археологом Толлем, разом вони переїхали до США (1939 р.). Ніна Володимирівна працювала у психіатричній клініці під Бостоном. Син Георгій – учень Ключевського та Платонова, професор історії. Із 1927 р. у США в Єйльському університеті. Автор монографії про Богдана Хмельницького, 25-томної «Історії Росії».
Колись Вернадський доглядав батька, у якого був інсульт, параліч, потім другий інсульт – і боявся – повторити цю долю.
24 грудня 1944 року академік зробив свій останній запис у щоденнику, а наступного дня… Вернадський збирався снідати, запитав, чи готова кава. Різко встав, щоб постелили серветку і втратив рівновагу, стався інсульт.. Він втратив дар мови. Трапилося те, чого боявся Вернадський: він повторив долю батька.
6 січня 1945 р. від крововиливу вчений помер.
Його ім’я носить науково-дослідна станція в Антарктиді, яку після трагедії забобонна Англія у 1996 році подарувала Україні.
