UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Володимир Вернадський

Володимир Вернадський

«В.І. Вернадський – явище унікальне в історії науки і мистецтва з часів Відродження, лише тоді існували унікальні генії» (А.М. Лапо)
Шляхтич Дмитро Вернацький належав до запорізької старшини, воював у війську Богдана Хмельницького. Іван Никифорович Вернацький здобув освіту у Києво-Могилянській академії. Священик був занесений до родовідної книги Чернігівської губернії із зросійщеним прізвищем Вернадський. Дід майбутнього вченого — Василь Іванович випускник Києво-Могилянської та Московської військово-медичної академій, служив військовим лікарем, брав участь у походах війська Суворова через Альпи. Потрапив у полон до французів, за чесне виконання обов’язків лікаря Наполеон І нагородив його орденом Почесного легіону. Повернувшись із війська додому, він одержав чин колезького радника. Василь Іванович був одружений з Катериною Яківною Короленко — рідною сестрою діда письменника В.Короленка.
Батько, Іван Васильович Вернадський народився в Києві, закінчив Київський університет Св. Володимира, кілька років вивчав політичну економію за кордоном. У 28 років став професором політекономії та статистики, викладав в університеті Києва, автор першого в Росії підручника з історії політекономії. Після одруження з дочкою відомого російського економіста Миколи Шигаєва Марією молода сім’я переїхала до Москви. Іван Васильович викладав політекономію і статистику в Московському університеті. А ще згодом сім’я перебралася до Петербурга, де І.Вернадський обійняв посаду професора Головного педагогічного інституту. З Марією Миколаївною батько Володимира прожив десять років, вона померла, залишивши йому сина Миколу. Згодом Іван Васильович одружився вдруге з двоюрідною сестрою покійної Марії — Ганною Петрівною із дворянсько-старшинського роду Константиновичів, учителькою музики та співів. Її дядько Микола Гулак – кандидат правознавства – один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Іван Вернадський і Микола Гулак були знайомі з Шевченком, Максимовичем.
Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 р. в Петербурзі. З п’яти років Володимир жив у Харкові. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди щороку на літо приїздили всією родиною. У 1873 р. Володимир став першокласником Харківської класичної гімназії. Але невдовзі після смерті старшого брата Миколи родина Вернадських виїхала за кордон (Відень, Прага, Дрезден, Венеція), де Іван Васильович стажувався в галузі політекономії. Після повернення тринадцятирічний Володя продовжив навчання у третьому класі 1-ї петербурзької гімназії. Упродовж 68 літ Володимир Вернадський вів щоденник. От його запис: «У батьковій бібліотеці я знайшов окремі номери «Основи» та інші українські видання. Я добував українські книжки з-за кордону. Я докладно розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ’яненка, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова…» 17-літнім написав єдиний вірш –
«Украина, родная моя сторона,
века ты уже погибаешь…
но борешься, борешься… одна
и в этой борьбе изнываешь…».
Приїздив Володя на канікули до Катеринославської губернії, бував на Хортиці. Лев Гумілев писав: «Володя повернувся додому українцем і залишався ним за своїми уподобаннями та симпатіями все життя».
У 1881 р. Володимир Вернадський вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Його учителем став Василь Докучаєв. 2013_N1_2_Vernadskyy1-2-193x300
У 1885 р. Вернадський закінчив університет, через рік одружився з Наталією Єгорівною Старицькою, яка зуміла розділити з ним все життя, яка народила йому сина й дочку і прекрасно їх виховала; спеціально удосконалювала свої знання іноземних мов, щоб якісно готувати праці чоловіка до друку. За натурою «сова», вона хронічно недосипала, бо В.І. незмінно прокидався о 6:00 і дружина особисто варила йому каву. В. Вернадський працював хранителем мінералогічного музею в університеті, щороку від’їжджав за кордон, інтенсивно вивчав іноземні мови і володів 15-ма з них. У 27 років Вернадський став доцентом, згодом професором мінералогії Московського університету. «Я – обыкновенный, рядовой професор», після важкої хвороби відчув у собі генія. Був переконаний, що бідність закопує талант.
У 1913 р. В. Вернадський поселився в Шишаках; купив 12 дес. землі на березі р. Псла, на Бутовій горі (за 25 верст від Великих Сорочинець) і спорудив будинок за проектом В. Кричевського в українському стилі. Літні місяці В.Вернадський працював у Шишаках.
У 1915 році написав «Українське питання і російська громадськість». В. Вернадський був фактичним міністром освіти.
У 1918 році за часи Скоропадського 54-річний учений приїхав до Києва, де створив Українську Академію наук у приміщенні пансіонату Левашової, академік, перший її ректор; організував першу в країні національну наукову бібліотеку (нині бібліотека ім. Вернадського), подарував Україні власну бібліотеку.
Восени 1919-го вчений-політик, щоб не допустити повернення більшовиків до Києва, поїхав до столиці Білого руху – Ростова-на-Дону і вів там переговори. Знайомі запрошували його до Сербії, бо там визнавали російські дипломи. Вернадський розпочав мандри: Катеринодар – Новоросійськ – Крим, де захворів на тиф. Після одужання був професором, а згодом ректором Таврійського університету в Сімферополі. Учений зустрічався з бароном Врангелем, це утримало Вернадського від еміграції, оскільки після його листа до Британської асоціації наук у Севастополь прибув англійський військовий корабель із наказом доставити вченого з сім’єю до Англії. Щоб не допустити різанини, Вернадський 200 білим офіцерам Севастополя видав студентські квитки.
Чи безпечним було життя вченого у Радянському Союзі? Володимир Іванович постійно перебував під пильним наглядом ЧК. Академіка рятували його колосальні знання, від практичного використання яких керівництво держави мало зиск. Звичайно, пережив В.І. Вернадський і важкі часи нападок на нього особисто (його підозрювали в шпигунстві; він побував у камері попереднього ув’язнення Петроградської Надзвичайної комісії (липень 1921 р.), де його з усією упередженістю допитували). Від арешту академіка та його сім’ю двічі рятував колишній студент М.Семашко, який був призначений наркомом охорони здоров’я.
У 1922 році Вернадський створив Радієвий інститут у Ленінграді й до 1939 року очолював його. Природознавець, засновник вчення про біо- та ноосферу (ноосфера – сфера розуму, людських думок, почуттів і прагнень. Вернадський доводив, що порухи наших почуттів не зникають без сліду, навіть мимовільні думки лишають свій слід у ноосфері); основоположник геохімії, радіогеології. Написав понад 400 наукових праць, поклав початок розшукам родовищ урану та радію в СРСР.
Із дружиною прожили 55 років і 5 місяців, як писав Вернадський «душа в душу, думка в думку», мали двох дітей. Наталія Єгорівна була старшою за чоловіка на рік, роком раніше (3-го лютого 1944) померла.
Дочка Ніна 1922 р. емігрувала до Чехословаччини, де завершила медичний факультет Празького університету. У 1926 р. взяла шлюб із археологом Толлем, разом вони переїхали до США (1939 р.). Ніна Володимирівна працювала у психіатричній клініці під Бостоном. Син Георгій – учень Ключевського та Платонова, професор історії. Із 1927 р. у США в Єйльському університеті. Автор монографії про Богдана Хмельницького, 25-томної «Історії Росії».
Колись Вернадський доглядав батька, у якого був інсульт, параліч, потім другий інсульт – і боявся – повторити цю долю.
24 грудня 1944 року академік зробив свій останній запис у щоденнику, а наступного дня… Вернадський збирався снідати, запитав, чи готова кава. Різко встав, щоб постелили серветку і втратив рівновагу, стався інсульт.. Він втратив дар мови. Трапилося те, чого боявся Вернадський: він повторив долю батька.
6 січня 1945 р. від крововиливу вчений помер.
Його ім’я носить науково-дослідна станція в Антарктиді, яку після трагедії забобонна Англія у 1996 році подарувала Україні.

Січ 6, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Володимир Сосюра: «Я - дитя першої любові»Нікому не мовив "тато" Василь Симоненко
You Might Also Like
 
Антон Якутович
 
Перший Віденський арбітраж

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image7 years ago Видатні люди4,167
Недавні записи
  • 7 лютого 1918 р.
  • Солтис
  • Справи церковнії
  • За кого не вмирав хоробрий мій народ?!
  • Земна зірка. Айстра
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків
  • Ганна Черкаська до Олександр Поль. Слава вітчизни не для продажу

2015-2022 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.