Король акварелі Геннадій Ладиженський народився 3 лютого 1853 р.
Ладиженські – старовинний дворянський рід йшов від шведа Облашні (Облагині).
18-літній Геннадій проти волі батька вирішив учитися малюванню і від’їхав до Петербурга. Татусь показав свій крутий характер і не допомагав хлопцеві, а той не здавався… О. Сластьон із Бердянська згадував про злиденне існування Ладиженського, як вони жили разом у «літейно-палацовій казенці», як його друг спав на холодній брудній підлозі, а з ним поряд собачка Діанка. Учень видатних майстрів М. Клодта, І. Шишкіна, І Крамського Геннадій Ладиженський з відзнакою закінчив Академію мистецтв.
32 роки прожив Геннадій Ладиженський в Україні. Випускник Імператорської академії викладав у реальному училищі, у художній школі одеського товариства витончених мистецтв.
В Одесі Ладиженський створив сотні картин, виховав десятки учнів, серед яких Б. Анісфельд, Ю. Бершадський, Бродський, Греков, П. Нілус.
В Одесі Геннадій Ладиженським не розчинився, був і лишився людиною-монолітом: він мав стійкий непохитний характер, не відступав від своїх звичок. Інтелектуал, дворянин був дивакуватим відлюдьком, майже не мав друзів, але умів і любив розмовляти з учнями. Не забуваючи свій важкий шлях навчання, Ладиженський організовував виставки, прибуток від проведення спрямовував на потреби небагатих учнів. Він прокидався рано вранці і поспішав на пленери. Гоноровий художник, болісно сприймав рецензії, тому багато працював, але мало виставляв. Свідченням тому є виставка його робіт 1899 р. у 5-ій чоловічій гімназії, яка була відкрита один день, до першої критики.
Великий скупердяй ходив у потертому одязі, жив у дуже дешевих квартирах, що ніколи не прибиралися, економив майже на всьому, але… Художник любив ходити на Привоз, захопився колекціонуванням; завжди знаходив великі кошти, аби купити шаблі, мечі, порохівниці, монети, мушкети; старовинні вази, глечики, музичні інструменти, килими. Кілька разів просив місцеву владу побудувати приміщення для експонування скарбів, але марно.
Нілус, Кузнєцов згадували, що Геннадій Ладиженський мріяв повернутися на батьківщину, казав, що не любить Одесу і радо її покине.
На початку Першої світової війни академік пішов у відставку та повернувся в рідний Кологрив. І з того часу на берег Чорного моря летіли листи, у яких художник переливав свій сум за Одесою, бажанням її побачити, бо «король акварелі; став одеситом. Він писав: «Очень скучно без Одессы, я и вообразить себе не мог…». Як казали моя бабуня»: «Як не бачу – душа мре, як побачу – з душі пре».
У останньому листі до Киріака Костанді Ладиженський пише: «Я еще дышу, но сил все меньше и меньше, старческая дремота и сон – моя жизнь…»
15 вересня 1916 р. 63-річний Геннадій Ладиженський упокоївся.
