– От я собі думаю, таких губернаторів, як Дюк Ришельє, Одеса не знайде… Щоб увесь час панування проходити в одній шинельці, щоб «воспітнути» бандюків, вкладати власні кошти у розбудову міста і поїхати у Францію з пустими руками. Скільки сьогодні Україна має мерів, мерес, меренят, армію депутатів? А такого не знайдеш… Що ми маємо? Цинічну брехню зайд? Нє, наших мільйонерів жаба задавить, – торочила Хомівна, – не ті часи…
– Добре, давай згадаємо мільйонера, який був депутатом і мером Одеси (ні, тоді навіть російською писали “Городской Голова”)- Григорій Маразлі – грек, одесит, Кавалер ордена Почесного легіону, сонцебризний життєлюб. Він народився в Одесі 25 липня 1831 р., його батько був успішним мільйонером і мав трьох дітей. Юний одесит здобував освіту у Рішельєвському ліцеї, потім у Парижі. Тоді ж Григорій Маразлі з апломбом заявив, «щоб було, що згадати, треба мільйони роздавати та королеву кохати.»
– Ага, мільйонер, значить, і ходок… Таких ми маємо, розказуй!
У Парижі він склав свій прекрасний перший роман із королевою Євгенією-Марією де Монтіхо, майбутньою французькою імператрицею.
Через десять років у Маразлі була королева сцени: Сара Бернар. Казали, що саме сприяння багатого грека допомогло кар’єрі актриси. Захоплення продовжувалося десятиліттями, але це не означало відсутність паралельних романтичних нюансів. Одночасно три перші красуні Одеси отримували подарунки від Маразлі. Одна з них Аріадна Папудова (та сама, якій барон Ротшильд подарував палац у Парижі).
О, Маразлі був знавцем породистих коней і жінок! В Одесі й сьогодні красуються будинки, подаровані Маразлі коханкам. Втім, Маразлі любив робити подарунки не тільки жінкам. Він від себе подарував учням випускного класу гімназії півдюжини срібних швейцарських годинників із ланцюжками; якось вручив контролеру конки срібний годинник із золотим ланцюжком — «за надто шанобливе ставлення до пасажирів». Уявили? Мер вашого міста дарує (не родичеві, не призначеному) кондуктору тролейбуса золотий годинник за ввічливе обслуговування…
Найбільше ж він любив робити дарунки Одесі: подарував рідному місту цирк, ботанічний сад, замість старого згорілого театру побудував новий; подарував палац на вул. Софіївській під Музей мистецтв; власним коштом профінансував будівництво першої в Росії бактеріологічної станції, де працював І. Мечников; першої в Росії хімічної лабораторії для дослідження харчових продуктів (проф. хімії Вериго), заклав Олександрівський (нині Шевченків) парк, побудував Новий базар. На майданчику перед Археологічним музеєм — скульптурна група «Лаокоон», копія римської; пам’ятник О. Пушкіну — подарунки Одесі від Маразлі.
З 1866 р. Маразлі був гласним міської Думи, в 1870 — 1873 рр. в Одесі не було городського голови, тому мільйонер виконував його обов’язки; а в період з 1877-го до 1894 р сам був міським головою Одеси. За ці роки він вклав власну енергію та власні кошти у міські кінні дороги, провів трамвай на Хаджибеївський лиман. За свою діяльність Григорій Маразлі нагороджений всіма орденами Російської імперії та багатьма орденами іноземних держав, серед який орден Почесного легіону.
Григорій Маразлі до сімдесяти років не зважувався на одруження, але охоче дружив із сімейними парами. Маразлі впродовж десятка років ходив у гості в будинок голови комерційного суду Кича, який мав молоду й дуже симпатичну дружину…
«Маразлі кичиться!» – шепотіли в Одесі. Григорій Маразлі возив обох Кичів у Париж, де вони зупинялися в «Гранд-готелі» на бульварі Капуцинів. Зрештою, чоловік узяв провину на себе і дав дружині розлучення. Так і потрапив під вінець 71-річний молодий із 45-літньою молодою.
1 травня 1907 р. о 15-ій хвилині на другу за сніданком у 76-річного одесита Григорія Маразлі стався розрив серця, і він опустив обличчя до тарілки з осетровою ікрою.
– Стоп! Цікаво! Мордою в тарілку з кав’яром? Це «слугам народу» – не слабо, а в іншому – далеко куцому до зайця, – зітхнула Хомівна.
