Французький козак Проспер Меріме упокоївся 23 вересня 1870 р. о дев’ятій вечора.
Народився Проспер Меріме 1803 року у Парижі у родині художників. Одинадцятилітнім побачив на Єлисейських полях парад донських козаків, незнайоме слово «козак» він розшифрував як флібустьєр, пірат степів. І почав читати усе, що здобував із історії Запорізької Січі. У Боплана вичитав: «Правдивим вважався той козак, який подолав усі 13 порогів. Отже, – підсумовував Боплан, – я справжній козак.»
За освітою Меріме – юрист, визнаний детектив, член Французької АН; за характером – педант, який нічого не сприймав на віру. Вчений – енциклопедист із унікальною пам’яттю, який знав англійську, грецьку, іспанську, латину, спеціально вивчив українську, польську та російську мови, аби досліджувати архіви, читати праці М. Костомарова. Низка творів Проспера Меріме описує козаччину та гетьманів Б. Хмельницького, І. Мазепу: ґрунтовні розвідки «Козаки України та їхні останні гетьмани», «Богдан Хмельницький», нариси «Les Cosaques d’autrefois». У драмі «Початки одного авантюриста» (1852 р.) ціла сцена (моста) розповідає про запорожців та їхні звичаї.
Своїм авторитетом командор Ордена Почесного легіону вплинув на Сенат, який 1869 року прийняв рішення про впровадження в школах Франції курсу історії України. Франція – єдина країна планети, де шкільна програма вивчала історію Козацької Республіки.
Був Меріме добрим приятелем Миколи Гоголя, в «Revue des Deux Mondes» вийшов його етюд про Гоголя, згодом переклад французькою «Ревізора».
Ніжний друг Марка Вовчка – Проспер Меріме переклав її «Козачку». Ця повість була рекомендована Академією наук усім школам Франції.
Дуже любив містифікації: добре знаючи сербську мову і фольклор цієї країни, Меріме видав книгу «Пісні західних слов`ян», приписав її авторство невідомому сербському гусляреві. Не підозрюючи правди, Пушкін переклав «Пісні» російською.
П. Меріме був доволі самотньою людиною. Після смерті батька він п’ятнадцять років прожив удвох із матір’ю. У Проспера не було ні сестер, ні братів, він не був одруженим, мав невелике коло друзів. Упродовж 20 років дружив зі Стендалем, якого поховав у 1842 р. Його 20-літній роман із Валентиною Делессер, дружиною крупного чиновника, наніс йому сердечні рани й урвався. Стало неміцним здоров’я: напади задухи – астма, набряки ніг – серцева недостатність…
Але була у Франції людина, до якої Меріме ставився як до дочки – Євгенія, дочка графа де Теба, яку письменник знав ще маленькою і яка стала імператрицею французів. Він страждав, коли Франція 19 липня 1870 р. оголосила війну Прусії, бо це вело країну до катастрофи. Згорьований Меріме сказав доктору Мору: «Франція помирає, і я хочу померти разом з нею».
23 вересня 1870 р. о дев’ятій вечора 67-річний Проспер Меріме несподівано помер.
