Андрій Желябов побачив світ 29 серпня 1851 р. у маєтку Султанівка Феодосійського повіту Таврійської губернії у родині кріпака. Змалку любив море і волю, тому після гімназії в Керчі подався до Одеси, щоб в університеті одержати юридичну освіту й стати захисником свободи. На жаль, через два роки за участь у студентських виступах був відрахований з університету, мав покинути місто.
20-літній красень, ерудит став домашнім учителем дочок цукрозаводчика-мільйонера Семена Яхненка у м. Городище Київської губернії. Тут Андрій знайшов своє кохання: Ольга Яхненко стала його дружиною, невдовзі їм знайшовся син, але закоханість минула – і молоді розлучилися.
Андрій так прагнув змін! Переїхав до Києва, жив під псевдо Тарас, підтримував зв`язки з «Київською громадою», із Драгомановим, В. Антоновичем. За участь в українському народницькому русі неодноразово заарештовувався. Але фатального кохання уникнути не вдалося. Молодша за нього графиня Софія Перовська, праправнука гетьмана Кирила Розумовського стала його цивільно дружиною.
Щоб збудить хиренну волю у сплячій країні, Желябов обрав шлях індивідуального терору. Він створив у Києві та Одесі гуртки «Народна воля», став членом виконавчого комітету. Спадкоємець величезних статків Дмитро Лизогуб – головний фінансист терористів. Основною метою члени організації вважали фізичне знищення царя Олександра ІІ, тому підготували вісім замахів на самодержця.
27 лютого 1881 був випадково арештований на квартирі свого товариша.
Софія Петровська взяла на себе організацію замаху. За помахом її батистової хустинки 1 березня І. Гриневецький кинув бомбу в царя та й підірвався. Після арешту С. Перовської на Невському проспекті 10 березня 1881 Желябов домігся, щоб його долучили до числа учасників процесу про царевбивство. На суді відмовився від захисника. У заключному слові визнав, що відмовився б від терору, якби «була можливість мирної пропаганди ідей».
Вони прожили недовго (він – 29 років, вона – 27) і померли в один день і в один час 15 квітня 1881 року о 9:20 ранку на ешафоті Андрій і Софія поцілувалися востаннє перед повішенням.
