23 серпня 1942 р. в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопільського району (на території Румунії) народився Василь Барладяну-Бирладник. Коли Василю було 2,5 роки, сталіністи викрали батька за те, що той був сином ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка. Невдовзі — Володимир Барладяну загинув на уранових рудниках у Монголії.
У 1964 р. В. Барладяну закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 — факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-69 рр. практикував у музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 — вивчав румуністику та болгаристику на історико-філологічному факультеті Бухарестського та Софійського університетів.
В. Барладяну опрацював колосальну кількість літератури, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання. У 1969–1974 рр. завідував кабінетом мистецтвознавства в Одеському державному університеті, викладав історію світового й українського мистецтв.
Вірші російською мовою В. Барладяну публікував з 1960, але з 1965 тільки українською (перша збірка «Ший, дружино, швидше прапор»). Там трактувалося популярне гасло «Україна з Росією навіки разом!»
Ні! Не навіки. Ти мені чужа!
Від тебе натерпілась я багато…
Сини мої з тобою на ножах –
Твоїй нозі не місце в нашій хаті…
Іди від нас! Добром кажу: «Іди!
І весь мій рід полегшено зітхне,
засіє житом неозоре поле… Іди від нас
І не чіпай мене: Я хочу волі. Чуєш? Хочу волі!»
– Ич, волі він захотів! І одержав – 6 років концтаборів, де виткалися поезії політв’язня «Між людством і самотністю», збірки оповідань «Скрижалі мага» та «Уроки історії».
Переслідування Василя Барладяну за патріотичні переконання та наукові здобутки в україністиці почалися у травні 1972 року. На допиті в КҐБ 28 січня 1974 р. його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений із КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті «без права працювати в ідеологічній сфері», тобто в науковій і викладацькій. 16 червня 1976 р. під час обшуку в квартирі Барладяну КҐБ вилучило збірку патріотичних віршів «Ший, дружино, швидше прапор», автобіографічну повість «Компромісу не буде», статті про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. 2 березня 1977р. був арештований. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УССР («наклепи на радянський державний і суспільний лад»). Барладяну не визнав себе винним.
Утримували Василя Барладяну в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького району Рівненської області), де він працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі. 13 січня 1980 р. його посадили в карцер за те, що «не став на шлях виправлення». Знову оголосив голодування: за три роки голодував 13 місяців і 17 діб.
За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову «справу» і він був засуджений 13 серпня 1980 за тією ж статтею ще на 3 р. позбавлення волі.
Від 4 листопада 1980 Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 — в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.
Звільнений 28 лютого 1983. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість «В дорозі до матері», історичну драму «Овідій», збірку віршів «До Оксани», а також низку статей з питань історії української культури, монографію про художника Михайла Жука. 6 вересня 1987 року разом з політв’язнями Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та В’ячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів. У вересні 1987 Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу «Український вісник» (УВ), член редколегій журналів «Кафедра» й «Українські перспективи».
1990 побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли збірки його есеїв «Біля воріт держави» та «Ще раз про неволю». Публікує десятки статей у пресі з політичних питань: «П’ята колона», «Як розв’язати молдавський вузол», «Як розрубати кримський вузол», «Історія московського бандитизму» та ін. 1992 Барладяну повернувся до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 читав лекції в Духовній Академії УПЦ Київського Патріархату. 1993 редагував кишинівський журнал «Українські перспективи».
3 грудня 2010 р. 68-річний Василь Барладяну упокоївся на 6-й станції великого фонтану в Одесі.
