Батько кам’яних левів, які охороняють львівську ратушу на площі Ринок, український скульптор Євге́н Дзи́ндра народився 12 серпня 1913 року. 
З роду-віку Дзиндри славилися майстрами, яким корився камінь. Наприклад, Федь Дзиндра увічнив своє ім’я на кам’яному хресті XVIII ст. в с. Зашковичі на Львівщині. Тож не дивно, що сільське хлоп’я з с. Демня подалося в науку до львівського скульптора Андрія Коверка. Євген такий талант мав, що вчитель навіть плати не брав. Смертельно хворий митець писав на порозі вічності: «Помешканням моїм була майстерня. Ліжко – столярський верстат, рубанок, як подушка під голову, а гиблівки стелив замість матраца. Я постановив видержати за всяку ціну, накладаючи молодим здоров’ям свого життя. А робив я це з любові до своєї мами, хотів оправдати її мрії, що буду людиною.» Цього року Дзиндра отримав у Коверка свій перший гонорар у 15 золотих і відсвяткував: пішов до їдальні та вперше за рік «з’їв нормальний обід, аж за 70 грошів та ще й з пивом».
У 20 років Євген Дзиндра продовжив освіту у Львівській художньо-промисловій школі, у останній рік навчання (1938 р.) одружився з юною сиротою. Його перше замовлення – дерев’яний іконостас для церкви в Радиличах. З цього часу Євген Васильович Дзиндра – викладач. Він отримав почесний диплом Міжнародної виставки в Парижі.
За часів війни подружжя Дзиндри виживало завдяки дрібним замовленням для церкви.
Його молодші брати Михайло та Степан стали скульпторами. Після війни «художник трьохвимірного простору» виконав немало портретних бюстів. Євген Дзиндра створив скульптурну галерею галицької інтелігенції. 
Його оселя на Літній, 4 була збудована для відомого львівського скульптора Яніни Райхерт-Тот.
Затишний садок, де Дзиндра розставляв симпатичні йому камені та скульптуру, у 1960-ті став постійним місцем зібрання не тільки секції скульптури львівського відділу Спілки художників, але й львівської богеми загалом. Цей будинок по смерті Євгена Дзиндри комунальники оголосили відомчим і мали намір виселити родину скульптора з будинку. Дочки скульптора Уляна і Тамара звернулися до відомого співака Івана Козловського і він врятував родину від відселення. Та в пострадянські часи ніхто не зміг допомогти сплачувати комунальні витрати, тому родина скульптора продала меморіальну майстерню.
Здавна вхід до ратуші стережуть два кам’яні леви. Хижаки тримають щити з гербами Львова. В основу герба покладена печатка галицьких князів. На гербі – міські ворота з вежами, які свідчать про оборонну могутність Львова, ґрати воріт підняті – це говорить про гостинність городян, а від непроханих гостей вхід у місто стереже лев. Від левів після війни лишилася лапа та фотографії, за якими у 1948 році Євген Дзиндра відтворив доблесних охоронців за браком коштів із бетону. У 1981 році царствених охоронців було відновлено з каменю.
Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів —
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто називається — Львів….(В.Симоненко)
Прожив Євген Дзиндра 70 років, 12 днів не дожив до своєї третьої виставки. На Личаківському цвинтарі в Львові, де знаходиться два десятки робіт Є. Дзиндри, скульптор спочив. Надгробок виконали учень Дзиндри – Ярослав Троцько та зять, скульптор Петро Дзиндра. Вони використали проект, який Євген Васильович створив для пам’ятника Соломії Крушельницькій.
