Симиренки: Лев та Володимир

29 грудня 1891 р. народився Володимир Левкович Симиренко, український учений-садівник, селекціонер, помолог, один із перших агроекологів.
Його батько Левко Платонович Симиренко. успадкував усе краще в родині. З дитинства закоханий у батьківський сад він мріяв стати біологом. Левко закінчив гімназію Одеси, де уславився любов’ю до природничих наук, віртуозною грою на роялі та прекрасним голосом. 1873 року він став студентом Київського університету. На жаль, пильна увага поліції до народовольця змусила Симиренка перевестися на навчання до Одеси, а там після обшуку, реквізиції власної бібліотеки й листування уже під конвоєм складав випускник іспити. Далі висилка у маєток батьків, знову – трус і Лук’янівська тюрма Києва. А звідти 1879 року українця чекав шлях на білі ведмеді.
Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук. Там, у Красноярську, козакові пахли яблука. На замовлення золотопідприємця Кузнєцова Левко Симиренко розвів оранжереї, де плекав виноград, ананаси, троянди, орхідеї й камелії. Вперше в Сибіру український учений почав вирощувати покривні карликові сади. Симиренком було закладено у Красноярську парк, що і сьогодні є прикрасою та гордістю міста.
На чужині прийшла вістка, що страчено зятя Семена Яхненка – Андрія Желябова, що обидва городищенські заводи були продані на злам (вони знаходилися на орендованій землі). Вартові закону не залишали вченого в спокої. Його звинуватили у приналежності до групи “Червоний хрест” і на рік запроторили до камери-одиночки, там Левко захворів на тиф і мало не переставився. Згодом його на два роки вислали до Іркутської губернії. Там він зустрів свою долю: польська революціонерка Альдона Грушевська стала дружиною Симиренка. Молоді переїхали на висилку до Курська і, нарешті, у рідний Мліїв під гласний нагляд поліції.
Тут Левко Платонович заклав найкращий не тільки в Росії, а й у Європі маточний колекційний сад і школу садівників. Сюди приїздив Чехов і скупенький Антон Павлович отримав чималу колекцію троянд для своєї дачі в Ялті. Імениті сановники, члени царської родини зверталися до Левка Симиренка за порадами. Мліївський сад нараховував 900 сортів яблунь, 839 – груш, 350 – вишень та черешень, 165 – аґрусу, 84 – слив, 54 – горіхів, 36 – жорделів /абрикосів-дичок/, 115 – броскви /персиків/ і 937 – троянд. Тут Левко разом із братом вивів сорти яблунь Ренет Симиренка, присвячений пам’яті батька; Пепін Рібстон, Ренет Баумана. Найпершими помічниками Симиренка стали його дружина, обидва сини, дочка. Коли вченому дозволили виїздити за межі маєтку, він вивчав сади Криму, Кавказу. Це дало матеріал для книги “Кримське промислове плодівництво”. Досліджуючи помологію, науку про сорти плодових і ягідних культур, Симиренко видав унікальний тритомний підручник «Помологія», заснував новий виробничий напрямок цієї науки. 1894 року Французьке помологічне товариство вручило Левку Платоновичу найвищу нагороду – Велику Золоту медаль, а наступного року обрало своїм почесним членом. 1916 року Московська академія звернулася до вченого із пропозицією очолити там кафедру, але Симиренко відмовився працювати на чужині.
А далі – у рамках зачистки України від її еліти у 1919 р. у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Платоновича – Микола й Олекса. І як тут не згадати долю Миколи Леонтовича!? У Різдвяну ніч 1920 року, коли вчений писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного Левка Симиренка в його власній хаті. Після пострілу вбивці увірвалися через вікно до кімнати, зняли з умираючого вченого куртку, перевернули усе догори дном, імітуючи крадіжку. У селі були відомі імена злочинців, але ніхто їх не переслідував і дожили вони до глибоких літ.
Одразу ж більшовицька влада націоналізувала хутір, сади, школу. Було знищено архів генія садівництва, його ділова документація, бібліотека. 28-річний Володимир Левкович заступив батька. Він навчався в Києві у гімназії на вул. Коцюбинського, 12; випускник сільськогосподарського факультету Київської політехніки – очолив Мліївську дослідну станцію. Згодом став професором Уманського сільгоспінституту, 1930-го року – організатором і директором Українського науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур /першого в Союзі/.
Володимир Симиренко мав конфлікт із Мічуріним, тому один із московських мічурінців доніс на українця. У цей час сімя жила в Китаєвому. Напередодні Різдва влада влаштувала ніч трусу, знищила унікальну наукову бібліотеку, родинний архів, Володимир Симиренко 1933 року він був арештований за участь у «антирадянській шкідницькій організації» і провів одинадцять місяців у камері смертників.
Листопад 1933 — кінець грудня 1937 — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.
1938 — заарештований утретє. Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 засуджений до страти 47-річного професора через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938. Місцем поховання В. Симиренка вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
Циркуляри влади заборонили пропагувати симиренківську школу садівництва; праці Симиренків вилучалися із видавництв і бібліотек; ренет Симиренка повеліли іменувати “Зеленка Вуда”; цвинтар і родинна церква у Млієві, поховання на Аскольдовій могилі були сплюндровані.
Та яблуко від яблуні недалеко котиться… Дружина Володимира Симиренка, Марія Демидівна, забрала сина й дочку, ховалася по селах, потім пішки добралися до Західної Європи, перебували у таборах інтернованих. Доводилося займатися жебракуванням. У Бельгії та Франції їх врятувало прізвище. Діти одержали в Європі престижну високу освіту.
Доля закинула Олексу Володимировича до Канади, він став доктором наук, професором Невадського, Міннесотського та Пенсильванського університетів, автором багатьох праць із політології.
Його сестра Тетяна Симиренко-Торп народилася 1926 року на уславленому Платоновому хуторі під Черкасами, саме вона пронесла через усі роки вузлик із листуванням батька. Поліглот, працювала радником-експертом із питань економіки у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків. Не раз була у складі урядових делегацій. Із далекої Канади приїздила в Україну Тетяна Симиренко, повертаючи славні імена рідних.