«Жив-був цар і мав він трьох синів,» – так починається багацько казок і далі про двох розумних і одного не дуже мудрого парубка. Так-то воно так, але трохи не так, тому почнемо перетакувати.
Ну, не цар, а дуже багатий поміщик Павло Ганський, земель якого вистачило б не на одне царство-королівство. Давним-давно його пращур Стефан Ганський, секретар Ришельє, поміняв свої землі на Галичині на землі Херсонщини. Одним із перших поміщиків Яготина був Василь Ганський – онук Семена Палія, в якого в 1757 р. купив землі Кирило Розумовський. Його нащадок Павло Петрович Ганський здобув освіту у Франції, працював управителем херсонського Дворянського банку. Разом із дружиною Земницькою Єлизаветою Олексіївною вони виховали трьох дочок і трьох синів (двох синів зі світовою славою).
Середній син Петро Ганський – французький кардинал, український художник.
Молодший Олексій Ганський – кавалер ордену Почесного легіону, астроном, засновник і перший директор Сімеїзької обсерваторії.
Старший Петро народився у с. Ганському на Херсонщині. Здібний хлопчик навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі, відвідував вечірні рисувальні класи академіка П Крестоносцева. Згодом родина переїхала до Одеси, де оселилася у власній садибі на 6-ій лінії Великого Фонтану, 1.
У 1885-1889 рр. Петро Ганський був вільним слухачем Петербурзької Академії мистецтв, потім удосконалювався в Парижі у школі красних мистецтв Жана Леона Жерома, в Академії де Бо-Ар.
Паралельно Ганський учився в Сорбонні та отримав ступінь магістра філософії.
Худорлявий блондин середнього зросту приваблював жінок своїми талантами художника та чоловіка, чи не тому він обрав тему жінки-парижанки: одягнутої і роздягнутої, за роботою і на відпочинку.
Жив на Монмартрі, де мешкали художники-одесити, збиралися у художниці Кругликової. Та кожного літа приїздив до Одеси, відпочивав у приморському маєтку батьків.
Петро Ганський завжди брав участь у виставках, що проходили в Одесі.
Камерний, вишуканий художник виставляв пейзажі, портрети, жанрові композиції: «За читанням» (1893), «Відлив» (1895), «Берег біля Ялти» (1897), «Кав’ярня у Парижі» (1902), «Місячна ніч» (1903), «Купальниці» (1909).
В Одеському художньому музеї зберігаються картини «В очікуванні улову» (1892), «Бретань» (1900), «Гра в кеглі» (1908) та ін.
Революція 1917 р. застала П. Ганського в Одесі, куди він приїхав із Парижа на виставку. Одеський маєток Ганських по вул. Княжій, 12 (будинок Поповиченка) та садибу Петра Ганського було розгромлено, а самого художника більшовики арештували та засудили до розстрілу. Тільки після приходу денікінців його удалося звільнити. Петро Ганський виїхав до Болгарії, а потім – до Франції.
З 1919 р. Петро Ганський жив і працював у Парижі. Пережите так вплинуло на художника, що він прийняв католицтво, активно продавав свої роботи, віддаючи гроші біженцям. Зрештою Ганський перейшов у чернецтво, 1928 був посвячений у священицький сан і оселився в монастирі Le Dorat під Парижем. До 70-років він не випускав пензля з рук, аж поки Ганського не здолала стенокардія.
Після гітлерівської окупації здоров’я П. Ганського погіршилося і настоятель перевіз його до будинку старих священиків у Дорі (Dorat, Haute Vienne). Там він мав гарний догляд, режим збалансованого харчування, знайшов багато добрих друзів та повагу.
Та інфаркт його здолав, через три тижні 27 листопада 1942 р., він причастився і тихо відійшов, оточений священиками, в сані кардинала Римсько-Католицької церкви й похований на монастирському цвинтарі.
Великий архів художника: манускрипти, філософські нотатки, фантастичний роман «Червона зірка» зберігаються в Державному архіві Франції.
У музеях України зберігається 38 творів Ганського, з них в Одеському художньому музеї – 36, з них тридцять акварельних етюдів, які передали племінниці Ганського з Естонії. Одне полотно знаходиться у приватній колекції нардепа.
