Упродовж трьох століть між дельтами річок Дунаю та Дону існувала Скіфія, найбільш шановним царем якої був Атей (його ім’я в перекладі з грецької значить «правдивий», «істинний»). Цікаво, що Атей близький родич царя Філіпа, батька Олександра Македонського, але родичі круто посварились і розійшлися…
3 червня 339 до н. е. поблизу гирла Істра (Дунаю) відбулась битва між військом царя Філіпа II Македонського й Атея, царя Скіфії. Попри свій вік (80 чи 90 років) Атей особисто очолив військо і загинув у бою.
Сто тучних стад приносилось у жертву.
Їх сто богів були не в силі зжерти.
І плач лунав сто днів і сто ночей…
Помер могутній скіфський цар Атей.
Г. Світлична. Скіфська рабиня
Імовірно, що царя Атея поховано у столиці Великої Скіфії (стара частина сучасного м. Нікополя). Коли окупанти писали українцям історію, зникла історія Скіфії. Сьогодні, рашисти добивають Нікополь, стирають нас і нашу історію з лиця землі. Нас винищать, але світ не має забути, що Атей, цар Скіфії мав божественне походження. Хай гривні-змійовики, карбовані від імені Атея в Русі, нагадують нашу історію. Згадайте Атея, коли розглядаєте монети із зображенням Геракла – батька Скіфа.
Бронза. Монета IV ст до н. е
Не забули прекрасний міф про Геракла та його кохану діву-змію з Гілеї, про їхніх трьох синів: Агафірса, Гелона та Скіфа?
А ще прочитайте серцем незабутнього Бориса Мозолевського. Це не вірш – поема з найвищою концентрацією любові до землі пращурів. Кожної днини, коли у моє вікно зазирає смертельно чорна хмара з Нікополя, я згадую слова цієї молитви:
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах.
І стугонять століття по мені.
Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією – всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівками осінні кураї!..
Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним.
Ходив на бій. Поїв коня з ріки.
Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни,
Авари, печеніги, кипчаки.
Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.
Над ним гудуть громи в
сталевих струнах,
Під ними крає землю чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.
І хай сівач з блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне –
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?
Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже
І хто навчить любити ці кряжі,
Коли і він зі мною поруч ляже,
Три кроки не дійшовши до межі?
А гуси знов ґелґочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!
Я скіфський цар, похований у Геррах,-
Мій спис, і меч, і кінь мій при мені
Борис Мозолевський
