27 грудня 1886 року в м. Кобеляки Полтавської губернії народився Степан Шкурат. Батько хлопця все життя клав печі, це ремесло передавалося із покоління до покоління, тому й Степан опанував мистецтво ще в дитинстві й потім зберіг любов до справи на все життя. Згадував: “Пічницьке діло перейшло мені у спадок від діда і батька, котрі завжди брали мене з собою, коли йшли до когось робити піч. Сім’я наша була великою (я був найстаршим з дітей), от і допомагав дідові та батькові прогодувати родину. Про навчання й мріяти не міг. У 1905-му Шкурати замешкали у Ромнах на Сумщині, де до кінця життя жив Степан. Після смерті батька довелось розпрощатися зі своїм дитинством, йти на самостійні заробітки.” Змалку йому довелося наймитувати, щоб допомогти сім’ї, був і наймитом, і шевцем, і пічником.
Степан гарно співав, мав сильний колоритний голос, брав участь у місцевому аматорському театрі; першою була роль у “Наталці-полтавці”. Удень Степан Шкурат був пічником, в обідню перерву біг на репетицію, ввечері – актор без акторської освіти. За п’ять років став актором у Роменському народному музично-драматичному театрі, де його випадково помітили режисери Іван Кавалерідзе та Олександр Довженко, які завітали до міста. У 1929 році Шкурат дебютував на екрані в ролі селянина Івана в історичній драмі Кавалерідзе “Злива” (фільм не зберігся). Шкурат зіграв у фільмах “Перекоп”, “Коліївщина”, “Штормові ночі”, “Прометей”, “Григорій Сковорода”, “Повія”.
У цей час Олександр Довженко готувався до зйомок “Землі”, підшукував акторів для стрічки. Він запропонував Шкурату зіграти Опанаса Трубенка. Після блискучого виконання Степаном ролі, розпочалася співпраця Олександра Петровича та Степана Йосиповича: “Іван”, “Аероград”, “Щорс”.
Популярність Шкурату приніс радянський художній фільм 1934 року “Чапаєв”, де актор зіграв козака Потапова. Стрічка завоювала чимало нагород, її визнали й за кордоном. За роль у цьому фільмі Степан Йосипович отримав звання “Заслуженого артиста РРФСР”.
У 1935-му Кавалерідзе запросив Шкурата знятися в ролі Миколи за оперою Миколи Лисенка “Наталка-полтавка”. Спочатку актор дуже сумнівався: чи варто йому в 49 років грати молодого парубка. Проте Іван Петрович зумів переконати артиста і наступного року фільм вийшов у прокат. У Сполучених Штатах стрічка 21 день не сходила з екранів.
Потім Іван Кавалерідзе відзняв фільм-оперу “Запорожець за Дунаєм” (за мотивами опери Семена Гулака-Артемовського). На роль Карася пробувалися Панас Саксаганський, Микола Садовий, але Іван Кавалерідзе вирішив, що її має виконати Шкурат. Акторові довелося пройти спеціальний курс оперного співу, по закінченню якого склав іспит і приступив до зйомок. Саксаганський, почувши як майстерно Степан Опанасович володіє голосом заявив привселюдно: “Я вчора слухав Шкурата вашого і, мабуть, я йому поклонюсь у ноги”. Іван Кавалерідзе сказав про актора: “Степан Шкурат міг би бути українським Шаляпіним, коли б мав можливість вчитись, а не змушений годувати 13 дітей. Актор, який не закінчив консерваторії, не мав театральної освіти, став талановитим виразником ідей того часу, в якому він жив. І в цьому саме його сила і краса.”.
Степан Шкурат грав у фільмах Олександра Довженка “Земля”, “Іван”, “Аероград”, “Щорс”.
Після війни продовжував регулярно зніматися, і хоча це були епізодичні ролі, проте він грав так, що не помітити його неможливо. Серед його акторських робіт: “Тарас Шевченко” (бандурист), “Педагогічна поема” (Черненко), “Дівчина з маяка” (Панас Осипович), “Ластівка” (Єгор Силич), “Гори, моя зірко” (старий шахтар), “Люди моєї долини” (Нехода).
У 1967-му Степан Йосипович востаннє знявся у художньому фільмі “Вій” режисерів Костянтина Єршова і Георгія Кропачова за повістю Миколи Гоголя. Кому не запам’ятався Явтух (Шкурат), який розшукав і привіз бурсака Хому до сотника, щоб той читав Псалтир за померлою панночкою-відьмою?
Все життя Степан і Гликерія Шкурати прожили разом, виростили 13 дітей. Не міг Степан Йосипович змиритися зі смертю дружини: затужив. Щодня ходив на берег річки, годинами сидів там, вдивляючись у водну глибінь. Зрештою застуда, гарячка, пневмонія… 26 лютого 1973 року упокоївся від пневмонії на 88-му році життя Степан Шкурат, пережив дружину лише на пів року. Похований у Ромнах Сумської області, на головній алеї міського кладовища.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Залишити відповідь