18 червня 1846 р. у Каневі народився Іванко Ядловський. Дитина, як дитина: височенький, худорлявий, сіроокий, рано показав себе затятим рибалкою, вправно плів ятерці, в’язав сітки, рибку ловив, смачну юшку варив. Самотужки навчився читати-писати. Допитливим підлітком зустрів Тараса Шевченка, ходив за ним рідним містом. П’ятнадцятирічним установлював у нішу домовину поета на Чернечій горі. Допитувався: чому Тарас Григорович був похований у Петербурзі, відспіваний у Києві, навічно пригорнувся до трахтемирівської землі першої козацької столиці. Чому це дозволили? Отак і дізнався, що царський уряд не міг відмовити, адже члени Старої громади придбали землю на Чернечій горі поблизу Канева (на ім’я громадівця К.Гамалії) й опікувалися могилою поета.
Згодом троюрідний брат Тараса Шевченка Варфоломій Шевченко запропонував Івану Олексійовичу стати доглядачем Кобзаревої могили. Ядловський зобов’язувався доглядати за могилою Кобзаря 5 років, але термін виявився більшим.
1 серпня 1884 р. на народні кошти була впорядкована могила на Тарасовій горі; на ній встановлено чавунний пам’ятник – хрест, виготовлений на заводі Термена в м. Києві; поблизу поетової могили була збудована хата. 
У лівій половині хати викладач Канівського двокласного училища Василь Степанович Гнилосиров (1836-1900) разом із членами Київської Старої Громади створив народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю. Першим експонатом музею став Шевченків “Кобзар”, подарований Василем Гнилосировим. Згодом люди заквітчали музей поета рушниками, плахтами, квітами, вінками. Серед рушників був вишитий Лесею Українкою та Маргаритою Комаровою. У 1888 році Ілля Рєпін на замовлення старогромадівців виконав для Тарасової світлиці портрет Т.Г. Шевченка.
У правій половині хатини оселилася родина Ядловських (Іван, його дружина Мелашка, шість синів і три доньки). Майже півстоліття Іван Олексійович охороняв могилу поета, доглядав Тарасову світлицю. Завжди долівка в ній була посипана травою, на стінах віночки з польових квітів, калина. Симпатичний, добродушний Ядловський привітно, знімав шапку з голови, зустрічав відвідувачів могили Шевченка, для кожного знаходив тепле, щире слово, пригощав козацьким кулішем, чаєм із запашних трав, пиріжками, що пекла дружина Мелашка, дарував людям ложки, зроблені у формі рибки, які вирізав сам. Деякі шанувальники Тараса, які прибували з далекої дороги, ночували у хатині сторожа.
З часом Іван Ядловський збудував оселю для родини під Тарасовою горою, сам він залишався в хаті, що стояла на Тарасовій горі.
Минали роки, але Ядловський Тарасову гору не полишав: до останніх днів продовжував доглядати Шевченкову могилу. Помер Іван Ядловський у час голодомору – 21 лютого 1933 року на 87-у році життя. За його бажанням похований недалеко від могили Шевченка. Про Ядловського письменник Семен Скляренко сказав, що «історія Ядловського — це історія могили поета».
Залишити відповідь