Виявляється, Памво Беринда таки «наш», а його внесок у розвиток української філології, лексикографії та книгодрукування величезний. От тільки відомостей про нього малувато. Року народження Павла не знаємо: 1550 і 1560-ми рр. Місце появи на світ: с. Чайковичі на Самбірщині чи с. Єзупіль, нині Тисменецького району Івано-Франківської області. За однією з версій, його родина походила з Молдовії (історик церкви, археограф, Митрополит Євгеній (Болховитінов)). За іншою версією, він походив десь із району Карпат (c. Чайківці на Самбірщині), на що нібито вказує наявність місцевих діалектизмів у його віршах (Г. І. Коляда).
Здобував освіту Павло Беринда у Львівській братській школі, де була досить потужна друкарня. От і захопився отрок друкарською справою. Опанував давньоукраїнську та давньогрецьку мови налічував «алманську» (тобто німецьку), волинську, грецьку, далматську, давньоєврейську, латинську, московську, польську, руську (тобто староукраїнську, або Західноруську, або старобілоруську, або києворуську часів ВКЛ), сирійську, словацьку, чеську.
Після завершення навчання у 1603 році на запрошення єпископа Гедеона (Балабана) Павло Беринда переїхав до Стрятина (тепер Івано-Франківська область), де організував роботу та утримував друкарню. Там у 1603 – 1606 рр. Павло Беринда видав Служебник (1604) і Требник (1606). Там Павло одружився, знайшовся йому син Лукаш (Лук’ян).
Коли ж він овдовів, повернувся до Львова, працював у братській друкарні (1613-1619). У монастирі св. Онуфрія Павло прийняв чернечий постриг та ім’я Памво. Від того часу друкар ставив у власних виданнях монограму «ПМБ», що розшифровується як «Памво Беринда — монах».
У цей час архимандрит Києво-Печерської лаври Єлесей Плетенецький викупив стрятинську друкарню і перевіз її до Києва. Плетенецький був знайомий із Бериндою, його роботою, тому запросив Памво до Києва. Восени 1619 р. разом із сином Лукашем (Лукіяном) і братом Степаном Бериндою переїхав до Києва, назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі. Син учився у Київській братській школі, брат працював типографом-друкарем, а сам Памво був головним друкарем, гравером, редактором і перекладачем у Києво-Печерській друкарні. З 1620 р. став «архітипографом», тобто завідувачем друкарні. Під час перебування у Києві Єрусалимського Патріарха Феофана удостоєний титулу протосинкела (помічника) Єрусалимського Патріарха. Після цього Памво Беринда їздив з місіями до Москви і можливо на Афон. У 1626 р. друкарня випустила листівку з зображенням преподобного Памви – духовного покровителя Беринди. На листівці зберігся тайнописний автограф самого Памви Беринди.
21 серпня 1627 власним коштом Памво Беринда видав мовознавчий твір «Лексикон словенороський, альбо імен толкованіє», над яким працював майже 30 років. По суті, це був перший ґрунтовний тлумачний словник української мови на 6982 слова, додано грецькі, латинські, польські, чеські, сербські, німецькі та угорські відповідники; надрукований на 475 сторінках. У другій частині твору – словник іншомовних слів, особливо грецьких і латинських.
У передмові Памво Беринда зазначав, що розвідка складена «в пользу спудеев», що церковнослов’янська мова для багатьох українців була малозрозумілою внаслідок чого сама Руська Церква «многим власним синам своїм в огиду приходить». Пояснив, що «велико славний язик словенський» має багато «темних» слів, тому він «каждое трудное слово виложилі», даючи тлумачення церковнослов’янських лексем тогочасною українською мовою.
Помер Памво Беринда 13 (23) липня 1632 року у Києві і був похований у Києво-Печерському монастирі, існував його надгробок з написом на плиті «Памво Беринда, коректор книг і управитель типографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив «Лексикон словенороський» і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив». Могила не збереглася.
Головна світлина: Портрет П. Беринди, дереворит. Художник-графік Василь Перевальський.
Залишити відповідь