Павло Степанович Нахімов (Нахимов, Нахимів) народився 5 липня 1802 року в селі Городок Смоленської губернії. Батько Павла Нахімова з роду слобідсько-українських шляхтичів Охтирського полку Нахимовичів, засновник якого був із найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи, правнук сотника Манойла Нахимова, відставний майор. Степан Нахімов і його дружина Тодосія (Федосія) Іванівна мали дворянське коріння, на Смоленщині успадкували поміщицькі землі.
Всі сини Степана Нахімова стали професійними моряками.
У 1815 році 13-річний майбутній адмірал надійшов у Морський кадетський корпус в Петербурзі, де був одним з кращих гардемаринів. У 1817 в числі кращих кадетів здійснив плавання до берегів Швеції та Данії на бригу «Фенікс». У січні 1818 р. закінчив навчання, отримав чин мічмана і почав службу на Балтійському флоті. У 1822-1825 рр. здійснив навколосвітнє плавання на фрегаті «Крейсер», під час якого отримав погони лейтенанта.
У 1827 р. Нахімов уперше взяв участь у бою, командував батареєю на лінійному кораблі «Азов» у Наваринській битві проти турецького флоту. За хоробрість, виявлену в битві, Нахімов отримав Георгіївський хрест IV класу і чин капітан-лейтенанта.
Наступного року отримав під своє командування корвет «Наварин». Після повернення в Кронштадт (1831 р.) Павло Нахімов став командиром фрегата «Паллада» (оспіваного І. Гончаровим), який щойно зійшов зі стапелів.
Починаючи з 1834 р. служив на Чорноморському флоті, командуючи лінійним кораблем «Сілістрія», який під його керівництвом став кращим кораблем Чорноморського флоту.
У 1845 р. Нахімов став контр-адміралом, у 1852 р. – віце-адміралом. Під час Кримської війни командував ескадрою Чорноморського флоту. 18 листопада 1853 р. розгромив турецький флот у Синопській битві.
У Севастополі доля звела двох неординарних українців: Станюковича і Нахімова. Коли у 1854 р. почалася оборона Севастополя під час Кримської війни, Михайло Миколайович Станюкович був віце-адміралом, військовим губернатором Севастополя та командиром севастопольського порту. Українська родина Станюковичів жила у Севастополі на вул. Балаклавській, 38. Корнілов та Нахімова не раз бували у домі Станюковичів.
Синові контр-адмірала Костянтинові (майбутньому славетному письменнику-мариністу) було 11 років. Батько давав доручення Костеві: хлопець зі свого саду в підзорну трубу спостерігав рух до Севастополя ворожих військ; був кур’єром при татові. Довелось хлопцеві зустрітися з матросами Кішкою та Шевченком.
У 1855 р. адмірал Нахімов був призначений командиром Севастопольського порту і тимчасовим військовим губернатором міста.
Під час Кримської війни друг Тараса Шевченка художник Василь Тімм малював портрети героїв оборони міста. В.Ф. Тімм отримав наказ імператора намалювати портрет адмірала П.С. Нахімова, але той навідріз відмовився: «Бога ради, які портрети? Що ми зробили? Одному Богу відомо, чим все це скінчиться. Нізащо не дозволяю. Не варто. А ось як закінчимо справу, проженемо ворога, приїду до Петербурга, сяду у вольтерівське крісло, — тоді малюй, як хочеш». Раптом адмірал сказав: «Ти з Кошки малюй портрети, з мене не треба!». Так, завдяки П.С. Нахімову та В.Ф. Тімму, маємо єдине прижиттєве зображення П. Кішки.
І все-таки художник уловив момент, коли адмірал стояв нерухомо при виході з церкви, й намалював портрет П.С. Нахімова. От і маємо єдиний профільний портрет П.С. Нахімова, зроблений у Севастополі.
Адмірал Павло Степанович Нахімов був єдиним офіцером у Севастополі, хто носив еполети, адже стріляли в основному по командуванню.
10 липня 1855 р. він об’їжджав укріплення. На Малаховому кургані був смертельно поранений кулею в голову. Через два дні, не приходячи до тями, 53-річний адмірал Нахімов упокоївся.
Залишити відповідь