17 грудня 1908 р. у Харкові народився Георгій Шнейдер, маленький Жоржик. Батько – полковник російської армії Володимир Карлович Шнейдер, учасник російсько-турецької війни 1877-78 рр. і російсько-японської війни 1904-05 рр., був підвищений до командувача піхотного полку, під час першої світової командував бригадою у чині генерал-майора. Батька Жоржик не пам’ятав, не забув тільки підслухані розмови, що генерал «знюхався з полькою».
Мати – Варвара Володимирівна Медер походила з німецько-української родини. Вона рано осиротіла, виховувалася у тітки, здобула освіту у пансіоні для шляхетних сиріт. Жоржик з мамою та молодшою сестрою жили у найкращому будинку Харкова – кам’яниці «Саламандра» на Сумській.
«Вроджений філолог» – так себе називав Шевельов, з мамою та нянькою спілкувалися французькою, на вулиці – російською, зрідка чув фрагменти української. Коли почалася перша світова війна, солдати з недовірою сприймали офіцерів німецького походження. На знак вірно підданства та вірності монарху й «отєчєству», генерал Шнейдер подав «прошеніє» на ім’я імператора дозволити поміняти своє прізвище на прізвище російського звучання. Прізвище Шнейдер, тому шукав таке, що починалось б на літеру “Ш” (начебто через небажання змінювати вензелі на посуді, мітки на білизні з літерою «Ш») і було “виразно російське без крамоли та зради”.
У 1916 р. з дозволу царя Володимир Карлович Шнейдер став Володимиром Георгійовичем Шевельовим, це ж прізвище отримала і вся родина. Змінив ім’я і його син, якому не подобалось ім’я Георгій, під яким він був охрещений, — так з’явився Юрій Шевельов.
З 1918 р. про долю батька родина нічого не знала. Сестричка померла маленькою, Жоржик із мамою жили у власних шести кімнатах, у білогвардійському середовищі. До 1923 р. нова влада не переглядала квартирного питання, а потім Шевельови отримали кімнатку на 8 м, де мати з сином мешкали до 1943 року. Все інше стало комуналкою.
Жоржик закінчував 13-ту трудову школу і мав отримати паспорт. Розумна мати, щоб унеможливити перевірку соціального походження сина органами більшовицької влади, змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща). Юрію дісталася честь обрати запис у графі національність: писати росіянин чи українець.
Шевельов української мови не знав і вважав її «немилозвучною». Зауваження двоюрідного брата, що «не може бути мова кількох мільйонів немилозвучною» – перевернуло життя Юрія. Шевельов став ваплітеянином (купував усі числа «ВАПЛІТЕ»), захоплювався Хвильовим, ходив на всі ці вистави курбасівців. Він записався українцем і до останнього подиху ні словом не згадав своє «німецтво».
Високий, худорлявий красень із довгими руками та доглянутими нігтями, з всезнаючими очима подобався дівчатам, але ставився до амурів надто делікатно. Його перше кохання – курортний роман. Юрій почав думати про майбутнє, але у фіналі залишився лист із знаком питання на весь аркуш.
Класичний старий парубок Шевельов болісно оберігав власний інформативний простір, спалював листи, записки. Для втечі на захід мав фіктивні заручини з красунею Оксаною Соловей.
У лютому 1931 р. Юрій закінчив літературний факультет ХІНО (Харківський інститут народної освіти/ Педагогічний інститут професійної освіти). Випускник сім місяців був безробітним (підробляв розносником бібліотеки); згодом працював викладачем української мови в Українському комуністичному газетному технікумі (згодом — училищі), а після його реорганізації — доцент в Українському комуністичному інституті журналістики (1933 — 1939); виступав як театральний рецензент у тогочасних харківських газетах. У 1936 р. Шевельов став аспірантом Харківського педагогічного інституту, де навчався під науковим керівництвом мовознавця Леоніда Булаховського.
Через два роки, ще до захисту кандидатської дисертації на тему «Мова і стиль політичної лірики П.Г.Тичини» у червні 1939 р., він став доцентом Харківського державного університету (1939 — 1943). Серед його студентів був Олесь Гончар.
28 днів харківська НКВД продовжувала свою вербувальну роботу з Юрієм Шевельовим. Ці допити визначили подальшу долю вченого, він відмовився від співпраці, йому залишалася тільки еміграція. НКВДисти евакуювалися на схід, але пообіцяли, що «ми вас найдьом»…
Під час окупації (1941-43 рр.) Шевельов мав повне право назватися «фольксдойчем», отримати пільги, але не зробив цього. Він займався наукою: завідував кафедрою української філології, друкувався у газеті «Нова Україна», журналах «Український засів» і «Пробоєм».
У 1943 р. Юрій Шевельов покинув Харків і виїхав зі старенькою матір’ю до Львова, співпрацював у журналі «Наші дні»; працював над підготовкою німецько-українського правничого словника, який не був завершений. Там познайомився з Василем Сімовичем, який утаємничив Шевельова в фонологічні методи Празької школи. Мати Шевельова допомогла йому написати перший твір українською.
Восени 1944 Юрій Шевельов переїхав до Німеччини. П’ять років перебував у таборах для переміщених осіб (ді-пі). З 1947 р. розпочав працю в Українському вільному університеті (УВУ) у Мюнхені як надзвичайний професор слов’янської філології. У 1949 р. в УВУ він захистив докторську дисертацію на тему «До ґенези називного речення» під керівництвом професора Е. Кошмідера. Став фундатором і заступником голови організації МУР’у («Мистецького українського руху») українських письменників ді-пі. Підготував книгу «Нарис сучасної української літературної мови».
У 1950 р. за запрошенням німецького славіста Макса Фасмера Юрій Шевельов полишив Німеччину та переїхав до Швеції, де викладав російську та українську мови в Люндському університеті.
З 1952 р. – в США. Викладав у Гарвардському університеті. У 1953 році померла мати Шевельова, єдина близька людина Юрія, яка подорожувала разом з ним все життя. Тепер його життя складали наука, унікальна домашня бібліотека, колекція зображень сов; відвідування театру та приємні години в улюблених французьких ресторанах. Цікаво, що в ресторані платив завжди сам, завжди готівкою, спілкувався з офіціантом французькою.
У 1954 р., коли Союз бучно святкував 300-річчя приєднання України до Росії, професор Юрій Шевельов написав у Бостоні статтю «Москва, Маросєйка», де сформулював уроки Переяслава-1654. Юрій Шевельов міркував про «історію великої і ще не закінченої війни» — саме так він назвав «історію культурних зв’язків між Україною та Росією». У статті професор зробив висновок: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.» Усі вони, писав Шевельов, «живуть і сьогодні». Шевельов науково довів, що українська мова бере свій початок з VII століття, а завершує формування у XVI ст. Його дослідження спростували офіційну радянську доктрину про існування східнослов’янської єдності, «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української».
Звісно, ті, хто у 1941-му обіцяв ученого знайти, виконали обіцянку. Радянські ЗМІ писали, що вчений був сексотом НКВД, був колаборантом під час фашистської окупації, що зробило вченого персоною нон-грата в СРСР на довгі роки.
Через конфлікт із славістом Романом Якобсоном перейшов професором на кафедру слов’янської філології Колумбійського університету в Нью-Йорку (1954-1977).
Двічі обирався Президентом УВАН у США (1959 — 1961 і 1981 — 1986). В 1977 році Шевельов вийшов на пенсію. Був редактором журналу «Сучасність» в 1978—1981 роках. У 1979 році в Гейдельберзі була опублікована фундаментальна праця Шевельова «Історична фонологія української мови».
За 93 роки свого життя він об’їздив півсвіту, творча спадщина одного з провідних славістів світу, літературознавця українського зарубіжжя становить близько 900 праць, написаних українською, англійською, німецькою, російською, польською та французькою мовами, Юрій Шевельов (публіцистичні та літературознавчі праці він часто підписував псевдонімами Юрій Шерех, Григорій Шевчук та ін.).
У перші пострадянські роки Шевельов майже щороку приїжджав до України, усіма силами допомагав своїм землякам. За його ініціативи в середовищі еміграції створили фонд “Друзі Харкова”. Фонд цей фінансово підтримував журнал “Березіль”, підтримував українські церкви – Івано-Богословську та Свято-Димитрієвську парафії, театр Т.Шевченка, музейні виставки.
Свою Шевченківську премію Шевельов віддав на розвиток української школи № 6.
12 квітня 2002 року у Пресвітеріанській лікарні у Нью-Йорку на 94-у році життя помер Юрій Володимирович Шевельов (Юрій Шерех) – український енциклопедист, мовознавець, творець сучасної української літературної критики. Похований біля матері на міському кладовищі міста Кембридж (штат Массачусетс, США) неподалік від Гарвардського університету.
3 вересня 2013 року по вулиці Сумській, 17, де з 1915 по 1943 рік у 8-метровій кімнаті жив Шевельов з матір’ю, на будинку «Саламандри» встановили меморіальну дошку.
Голова Харківської обласної держадміністрації Михайло Добкін назвав Юрія Шевельова «пособником фашистів».
25 вересня 2013 р. Харківська міська рада прийняла рішення скасувати дозвіл топонімічної комісії на встановлення дошки й демонтувати її. Через пів години дошка була знищена невідомими.
Група «Першого грудня» звернулася з заявою, де містилася теза: «честь Юрія Шевельова не потребує захисту. Відтепер захисту потребує честь Харкова».
17 грудня 2020 р. у м. Берлін, у клініці “Шаріте” від ускладнень короновірусу помер 61-річний Геннадій Кернес.
