Як маком було засіяно Україну родинами Русів. Вміли Руси працювати й добра наживати, дітей не «низької якості», а найвищого ґатунку в люди виводили. Щоб якось відрізнятися від родичів, почали додавати до прізвища місце проживання. Так священицький рід Русів, що жив у селі Обтовому на Сумщині, записалися Русобтівськими.
Мав о. Прокопій Русобтівський трьох синів: Петра, Павла та Василя, віддав їх до Києво-Могилянської академії. А там була традиція змінювати прізвища, от і стали Русобтівські Могилянськими. Згодом оселилися дворянська родина Русобтівських-Могилянських у Чернігові.
Голова родини, Михайло Якович, закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира у Києві, займався юридичною практикою. Обіймав посаду товариша голови карної палати Чернігівського окружного суду. Його дружина, Марія Миколаївна (в дівоцтві — Максимович) закінчила Левашовський пансіон у Києві з відзнакою. У родині було четверо дітей (троє хлопців і дівчинка), яким батьки дали ґрунтовну освіту.
Старший син Микола став відомим українським антропологом, етнографом, музеєзнавцем.
Молодший Петро – відомим у Петербурзі адвокатом.
Дочка Олександра – вчителька. 
Середній – Михайло Михайлович Могилянський (04.12.1873 – 22.03.1942) після домашньої підготовки учився в класичній гімназії Чернігова. Допитливий, розумний юнак дозволяв собі небезпечні дії: брав участь у створенні нелегальної бібліотеки гімназистів і семінаристів; частину книг із українського відділу бібліотеки зберігав у будинку батьків. Передплатив на своє ім’я газету «Народ», що видавалася в Галичині за участю М. Драгоманова, часопис «Зоря» (І. Франка та М. Павлика). Відомий юрист, письменник, журналіст, перекладач, друг Михайла Коцюбинського та Олександра Кістяківського (був його учнем у бурсі, потім в університеті; згодом Михайло був репетитором у Богдана, сина О. Кістяківського). У 1933 р. був репресований. Його дружина Олександра – вчителька.
Вони стали засновниками унікальної династії: всі четверо їхніх дітей – гордість України.
Старша дочка Лідія (Ладя) Могилянська – українська поетка від Бога. Ладя Могилянська була заарештована, працювала на будівництві каналу “Москва-Волга”, видавала табірний часопис. 1937 року розстріляна.
Нащадок гетьмана Лободи – Юзеф Лободовський називав Ладю та Олену Телігу поетками ХХ ст. Сучасники називають ім’я Ладі між Лесею Українкою та Ліною Василівною.
Худ. Михайло Жук. 1924 р. Син Дмитро Могилянський (літературний псевдонім Дмитро Тась; 28.01.1901- 28.02.1938) – журналіст, поет. Рано почав публікуватися в чернігівських виданнях. З 1925 року Дмитро в Києві, з 1930 – в Харкові. Активно друкував прозу, поезію, створив у прозі своєрідний «тасівський стиль». У 1934-35 рр. працював у Дмитлазі у газеті «Москва-Волга», арештований і розстріляний на Бутівському полігоні в 1938 р.
Середня дочка Олена Ісаєва (за чоловіком) (1905-1998), талановита журналістка, письменниця. У 1938 р. Олену разом із чоловіком, журналістом Борисом Ісаєвим було заарештовано. Її було визнано соціально небезпечним елементом і вислано в Красноярський край, де в с. Велика Мурта вона і відбувала заслання. Олені вдалося вижити і повернутися в Україну, померла вона на 93-му році життя в Дніпропетровську.
Та не судилося Михайлові Могилянському пишатися талановитими нащадками. Батькові «гуманна» влада радянців «дозволила» пережити дітей, він жив і терпів знущання над дітьми. Коли почалася німецько-радянська війна, найменша дочка Ірина Могилянська (за чоловіком Саф’ян) евакуювалася зі старим і хворим батьком з Дніпропетровська до Красноярського краю, до Олени. Там, у с. Велика Мурта, від білокрів’я 22 березня 1942 року закінчилося психічне катування письменника, засновника української літературної родини Михайла Михайловича Могилянського
Валерій Шевчук писав: «Творчість усіх трьох Могилянських – три сторінки нашої літератури. Вони припилені, пожовклі від часу, папір на них обпалений, але текст, що проступає з того ветхого паперу, несе нам істини хвилюючі». Чи є ще кому в Україні вивчати ці хвилюючі істини?
Залишити відповідь