Іванна Блажкевич

9 жовтня 1886 р. у с. Денисів на Тернопіллі народилася Іванна Бородієвич (Блажкевич). Батько Омелян Бородієвич – народний учитель. Мати Марія Щепановська – із заможної польської родини, яка гордо вважала себе українкою. Коли Іванці виповнилося три роки, мати померла. Батько віддав дочку дідові по матері Сильвестру Щепановському, лісничому у Збаражі. Той часто водив онуку лісом, розповідав різні бувальщини. Початкову освіту Іванка отримала в рідному селі. Восьмирічною дівчинка потрапила до сусіднього села Купчинці на віче, де виступав Іван Франко. Вчилася в Тернопільській семирічці, де 13-річній Іванні пощастило познайомитися з Василем Стефаником. 1901—1910 рр. жила в рідному селі
Денисові, де заснувала й очолила окреме товариство «Кружок руських
дівчат». З 1908 року почала друкувати свої перші вірші. Учителювала.
4 лютого 1911 року Іванна одружилася з учителем із сусіднього села Купчинців Іваном Блажкевичем. Переїхали до с. Суботова, згодом — до с. Залукви на Станіславщину. Знайшлося молодим учителям трійко діточок: Богдан, Дарія, Любомира. Хрещеними матерями Даринки були «українські буржуазні» письменниці Ольга Дучимінська та Олена Кисілевська.
У 1914 році її чоловіка призначили директором Залуквянської школи. Коли розпочалася Перша світова, чоловіка мобілізували на фронт, згодом жінка одержала повідомлення, що він перебуває в російському полоні. Справами школи керувала Іванна. Налагодила роботу відділку «Сільського господаря», кооперативу «Власна поміч», читальні.
Згасла Любомира.
Брат Іванни Євген Бородієвич воював у лавах УСС та УГА, писав поезію, спогади, перекладав твори українською.
1 листопада 1918 р. у Львові Іванна в числі перших склала присягу на вірність ЗУНР. У спогадах п. Іванна писала, що за 12 днів 1919 р. пережила 17 обшуків та 8 арештів, під час яких, зокрема, до грудей сина Богдана приставляли багнета. Її звільнили з роботи та вигнали з помешкання. Жінка залишила сина на односельців і кілька місяців переховувалась у лісі.
У 1920 р. екстерном склала іспити у Львівській учительській семінарії. Працювала вчителькою і вихователькою дитячих садків у галицьких селах.
4 жовтня 1921 року повернувся з далекого Туркестану її чоловік. Безробітні Блажкевичі повернулися до рідного Денисова. Зіп’ялися на ноги, народили двох донечок.
У 1928 році Блажкевич висунули кандидатом у посли до сейму від Української соціалістичної радикальної партії. Щоб не допустити п. Іванну до виборів, якийсь «добродій» почастував її донечок отруєним шоколадом, від чого 14 і 17 вересня 1928 року померли 6-річна Софійка та 4-річна Любця. За кілька днів мати отримала листа польською мовою, зі словами: «Смерць твоїх хамёнтик то початок нашей земсти. Правдоподобнє
от тераз бендзишсьи тілько собов займовиць і занєхах пропаганди
на Жечь вашей України, ктура для вас на векі здехла. Ці стуже сьи
помщу»
Розрадницею в горі матері стала письменниця Ольга Кобилянська.
Вчителювала, писала дитячі вірші, створювала дитячі садочки, читальні для неписьменних, для дівчат швацькі курси. У 1933 р. Іванна Блажкевич зібрала вагон збіжжя для голодуючих Східної України.
У 1936 році Іванна Омелянівна інсценізувала «Лиса Микиту» Івана Франка. Від 1936 року І. Блажкевич працювала директором Повітового
союзу кооператив у Тернополі.
15 листопада 1938 року польські жандарми покарали українку 120 буками. Місцеві знайшли Іванну непритомною біля болота. Переправити її до лікарні залізницею не дозволив начальник станції. Селяни потай на возі, на руках доставили постраждалу до львівського шпиталю Андрея Шептицького. Три місяці лікування, кілька операцій – і Іванна Блажкевич повернулась до свого села. Вона стала інвалідом, без палички з дому не виходила.
У вересні 1939 року І. Блажкевич з хлібом-сіллю зустріла перші совіти. Обиралась депутатом Народних Зборів Західної України. В 1941—1943 рр. була директором сільськогосподарської школи в с. Денисові. З 1950 року Іванна Омелянівна перебувала на заслуженому відпочинку.
До останніх днів життя вона працювала на літературній ниві: писала мемуари про свої зустрічі з відомими письменниками минулого, нові вірші для дітей. У 1963 році, за наполяганням Ірини Вільде та Олеся Гончара, Іванну Блажкевич прийнято до спілки письменників України.
Померла 90 річна Іванна Блажкевич 2 березня 1977 року в рідному Денисові, де й похована на сільському цвинтарі.