– Воістину: попереджений – значить озброєний і добре, коли є та зброя! – переможно промовляли Хомівна.
– І кого ж ти перемогла, сусідонько?
– Вчителя української. Уяви собі, прийшов малий, мнеться. Потім вичавлює слова, як зубну пасту з пустого тюбику: «Баб, виручай: сходи до школи!»
– І за що це мені честь така? Що вже накоїв?
– Та я нічого… Запитав Петрович: «Що єднає Сковороду та Котляревського?» Я собі скромненько кажу: «Токай!»
– Ясно! Розпустив язицюру, тепер іди, бабо, печи раків. Ну, що пішла. Петрович – молодий, амбітний; сидить в учительській – вікно у нього.
– Так і так, – кажу. А він на мене (так необачно!) Змієм Гориничем дихає:
– Як вам не соромно! Кого ви виховуєте?
– Ой, як мені соромно! Чому ж це мій вишкварок не дав повної відповіді? Чому не сказав, що Григорій Савич сім років співав у церкві угорського міста Токай? Там філософ-вегетаріанець привчився смакувати вино королів, короля вин – медовий токай.
Це був найдорожчий і рідкісний напій, єдине в світі вино, що виготовлялося з родзинок, Tokaji Essencia (Токай Есенція) – густий бурштиновий солодкий еліксир. Рівень алкоголю в ньому 2-4%. Звісно, співак, який роками виспівував оперні арії при царському дворі в Петербурзі, мав можливість побавити себе улюбленим вином. Знаючи, що Григорій Сковорода любить токай, вірменський тютюн, ранковий чай з лимоном і пармезаном, українські поміщики, у яких гостював великий філософ, вдовольняли його маленькі слабощі.
– «Токайського бурштин благословенний» оспівав Вольтер і шанував Іван Петрович. Офіцера-холостяка, прекрасного творця тостів часто запрошували полтавські поміщики в гості. А що за тости без вина? І смакував Котляревський улюблений токай. За зеленим столом продовжували бенкет чоловіки-картяри, попиваючи вино, слухали грайливу оперету «Енеїду», навіть знаходили риси автора в образі Енея.
Мені соромно, що Івась не міг вам цього розказати.
Дивлюсь я, як пливе обличчя самозакоханого вчителя і раптом розумію: коли мої батьки йшли на виклик вчителя до школи, було ясно: вчитель завжди прав, бо має багато прав (моя вчителька була парторгом школи, тобто платним інформатором органів); коли я, уже мама, йшла на виклик вчителя, я мовчала (мовчи, глуха, менше гріха); ідучи як бабуся в школу, я чітко знаю: за своїх б’ються до останку. Добре, що Івасик попередив, а ти дала зброю – знання, шкода не сказала всього, що знала.
Залишити відповідь