Валентин Бондаренко народився 16 лютого 1937 р. у м. Харків. Батько – начальник цеху Харківської хутряної фабрики, в перші дні війни пішов на фронт, був комісаром кавалерійського розвід дивізіону. Потрапив у полон, втік, став партизаном, підпільником, мав сім нагород.
Валентин разом із матір’ю та старшим братом Анатолієм пережив німецьку окупацію. Валентин учився легко, з інтересом. 16-річним школярем займався в Харківському аероклубі – на навчальному аеродромі в Коротичі, за 25 км від Харкова. Випускник школи вступив до Ворошилівградського авіаційного училища, потім перевівся до в Грозненського, згодом – до Армавірського училища, яке відмінно закінчив у 1957 р. За традицією лейтенант одружився. Згодом у Валентина з Анною знайшовся син Олександр.
Проходив службу льотчик-винищувач в авіаційних частинах ВВС Прибалтійського військового округу (Каунас, Тукумс). У 1960 році Валентина Васильовича Бондаренка відібрали для підготовки до космічного польоту. 28 квітня 1960 року був зарахований до першого гагарінського загону радянських космонавтів. Наймолодший із загону проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Восход» у військовому містечку Чкаловському під Москвою.
Валя був веселим парубком, любив посміятися, не зобижався, коли кепкували з нього. Мав чудовий голос і слух, любив співати. У настільний теніс Валентина ніхто обіграти не міг.
Валентин Бондаренко проходив випробування на самотність і тишу у сурдокамері. У невеличкому за обсягом приміщенні, де можна було тільки встати з крісла або ледь відкинутися в ньому і поспати, він провів девять діб.
Трагедія сталася на десяту добу, коли експеримент завершився. Після закінчення медичних тестів Бондаренко зняв з тіла датчики.
Біля ніг космонавта стояла електрична плитка, на якій він розігрівав їжу.
Одночасно Валентин протер шкіру ваткою, змоченою в спирті, кинув її в корзину для сміття. Та влучив у спіраль ввімкнутої електроплитки. Атмосфера – чистий кисень, пожежа спалахнула миттєво. На Бондаренкові загорівся вовняний тренувальний костюм… Через великий перепад тиску відчинити відразу двері не вдалося. Коли рятувальники увірвалися, було пізно. Валентин був при свідомості, шепотів: «Нікого не карайте. Я сам…»
23 березня 1961 р. о третій годині дня у Боткінській лікарні Валентин Бондаренко помер від опікового шоку. Всього за 19 днів до польоту Гагаріна.
Похований старший лейтенант Валентин Бондаренко у Харкові, на Пилипівському цвинтарі, установили обеліск із написом: «Светлой памяти от друзей-летчиков», у 80-ті з’явилася приписка: «-космонавтов СССР».
15 квітня 1961 року з’явився указ: «Забезпечити родину старшого лейтенанта В.В. Бондаренка всім необхідним як сім’ю космонавта».
17 червня 1961 року указом Президії Верховної Ради СРСР Валентина Бондаренка «за успішне виконання завдання уряду» посмертно присвоїли йому звання космонавта, нагородили орденом Червоної Зірки.
Ім’ям Валентина Бондаренка названо кратер на Місяці поряд із кратерами Ціолковського та Гагаріна.
Після загибелі Бондаренка, його дружина Ганна залишилася працювати в центрі підготовки космонавтів у Зоряному, потім здала двокімнатну квартиру і отримала подібну в Харкові. До 16 років Саша отримував за батька пенсію 100 карб. Згодом син Олександр став військовим льотчиком, майором. Онука на честь діда назвали Валентином.
Залишити відповідь