20 грудня 1868 р. у с. Шитики на Смоленщині знайшовся хлопчик Миколка. Позашлюбного сина сільської наймички при хрещенні визнали Богом даним, тому й записали Богдановим. А Бєльським став, коли приєднав до прізвища назву рідного повіту.
Дах над головою Миколці та його мамі з милості дав дядько. Про долю сироти все сказав народ: «як горох при дорозі: хто не пройде, той скубне». Певно, пощастило дитині: перші роки навчання в рідному селі вів священник, який влаштував Миколу до Сергія Рачинського. Професор біології, багатий поміщик, який залишив кафедру й організував у селі Татєво на Смоленщині зразкову народну школу, куди приймав обездолених дітей. З цього часу С. Рачинський став для М. Богданова-Бєльського Учителем життя, якому учень був усім зобов’язаний. 
Ми знаємо автобіографічні картини М. П. Богданова-Бєльського «На порозі школи» (1897, Державний Російський музей), де майбутній художник, хлопчиком-підпасичем, затамував подих, схвильований стояв за порогом класу. Йому так хотілося вчитися. 
Картина «Усний рахунок» зображує народну школу вчителя Сергія Рачинського та Миколу Богданова-Бєльського (учень на передньому плані). Як бачите, тема дитинства стала темою його життя. Пізніше портрет Сергія Рачинського буде написано в картині «Недільне читання в школі» (1895).
І після закінчення школи С. Рачинський продовжив опікуватися тринадцятирічним хлопцем. Віддав його до іконописної школи Троїце-Сергієвої лаври. Рачинський із власних коштів виділив 25 рублів на місяць на утримання Миколи. У монастирі підліток захоплено писав ікони, портрети монахів із натури. Коли ж талант молодого живописця помітили, Рачинський оформив підлітка до Московського училища живопису. Клас пейзажу, серед учителів В. Поленов, В. Маковський.
У 19 років М. Богданов-Бєльський представив полотно «Майбутній монах» на звання «класного художника». З цього часу художник жив тільки на власні кошти.
Плідною була поїздка Богданова-Бєльського до Константинополя та на Афон. Звідки його забрав скульптор Володимир Беклемішев із Новомосковська, професор, який став ректором Петербурзької Академії мистецтв. М. Богданов-Бєльський учився у Іллі Рєпіна.
Художник писав пейзажі портрети натюрморти жанрові картини. 
“Молода відьма”. 
“Зелена лампа”. 
Жив художник на два доми: мав майстерню у селі Татєво на Смоленщині, а також знімав кімнату на Невському в Петербурзі. Жив, виконував замовлення, заробляв на життя…
У 1903 р. 35-літнього Миколу Петровича Богданова-Бєльського обрали академіком живопису. У 46 років він став дійсним членом Академії мистецтв. Творчість, невпинну працю перервала революція. На запрошення свого друга, художника Сергія Виноградова, Микола Петрович переїхав до Риги на щасливі 20 років. Запам’яталися успішна персональна виставка в Празі (1928), потім – Копенгаген.
На жаль, плідну роботу перервала окупація, війна. Звідки взяти сили, натхнення? Художник втратив сили, хвороби перемагали, та дружина не відступалася: повезла коханого до берлінської клініки на операцію. Здавалося б успіх лікарів, але 19 лютого 1945 р. під час бомбардування 77-річний М. Богданов-Бєльський помер. Похований у Берліні.
