Гядимінас, від лит. gedauti (гяда́ути) — прагнути + лит. mintis (мінти́с) — думка; буквально — той, хто прагне мислити.
Гедимін (біл. Гедымін, лит. Gediminas) (приблизно 1275 — 1341) — Великий князь Литовський (1316—1341), титулував себе як «Король литовців і русинів»; першим назвав себе «збирачем земель руських».
Засновник династії Гедиміновичів-Корибутів, вважається засновником столиці Литви Вільнюса та замку Троки (Тракай).
Уміло протидіяв наступу хрестоносців на землі Литви.
Гедимін був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок. За літописами, він за життя розділив володіння між синами:
Монвіду (1300—1348) — Кернаве і Слонім,
Нарімунту (1300—1348) — Пінськ,
Ольгерду (1296—1377) — Крево,
Коріату (1300 — 1362) — Новогрудок,
Любарту (1300—1384) — Володимир, Луцьк і Волинь,
Кейстуту (1297—1382) — Жмудь, Троки і Гродно,
молодшому сину Євнуту — Вільну.
Потомство Монвіда, Кейстута, Коріата і Любарта зникло у другому або третьому поколінні. Потомство Нарімунта, Ольгерда і Євнута утворило роди, які прийнято називати Гедиміновичами, серед яких були польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Вишневецькі, Воронецькі, Збаразькі, Корецькі, Сангушки, Скоропадські, Слуцькі, Несвицькі, Ровєнські, Порицькі, Чорторийські, київські князі Олельковичі, а також роди Голіцини, Куракіни, Трубецькі-Рильські, Хованські.
Залишити відповідь