-Ехе-хе-хехе… – бідкаються Хомівна, – Що лишимо дітям? Історію булави без голови!? Не забулося, як паленіли від встиду, коли проффесор-літературознавець давав визначення: «Анна Ахматова», «поет Чехов».
-Не переймайся так, сусідонько. Народ не забув мудрих політиків, дав їм славні імена.
-Правильно, Ярослав Мудрий; князь-поліглот Ярослав Осмомисл, який знав вісім мов?
-От ти й сама відповідь знаєш. Гядимінас, від лит. gedauti (гяда́ути) — прагнути + лит. mintis (мінти́с) — думка; буквально — той, хто прагне мислити. Гедимін (біл. Гедымін, лит. Gediminas) (приблизно 1275 — 1341) — Великий князь Литовський (1316—1341), титулував себе також “Король литовців й Русі”. Засновник столиці Литви Вільнюса та замку Троки (Тракай). 
Уміло протидіяв наступу хрестоносців на землі Литви..
Він першим став називати себе «збирачем земель руських». Засновник династії Гедиміновичів, серед яких були польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Несвицькі, Ровєнські, Порицькі, Воронецькі, Чорторийські, Корецькі, Голіцини, київські князі Олельковичі. Через Гедиміновичів-Трубецьких належали до князів-аристократів Тадей і Максим Рильські.
Гедимін був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок. За літописами, він за життя розділив володіння між синами:
Монвіду (1300—1348) — Кернаве і Слонім,
Нарімунту (1300—1348) — Пінськ,
Ольгерду (1296—1377) — Крево,
Коріату (1300 — 1362) — Новогрудок,
Любарту (1300—1384) — Володимир, Луцьк і Волинь,
Кейстуту (1297—1382) — Жмудь, Троки і Гродно,
молодшому сину Євнуту — Вільну.
Потомство Монвіда, Кейстута, Коріата і Любарта зникло у другому або третьому поколінні.
