Весною 1843 р. Тарас Шевченко разом зі своїм другом Євгеном Гребінкою приїздять в Україну. Вперше Шевченко гостював у родовому маєтку Гребінки (хутір Убіжище Пирятинського повіту, за 35 км. від Березової Рудки). 29 червня обоє парубків поїхали на бал до генеральши Тетяни Густавівни Волховської в село Мойсівку Пирятинського повіту. В «українському Версалі» зібрався бомонд. Цього дня Шевченко познайомився з Олексієм Капністом, трьома братами Закревськими, братами Яковом і Сергієм де Бальменами.
За правилами, гість, який вперше відвідував бал, мав відкривати урочистості першим танком із господинею. Поважний вік генеральші не дозволяв їй танці, тому партнеркою 29-річного Тараса була королева балу – 21-річна красуня Ганна Закревська. Це був танок чарівного кохання. Олександр Афанасьєв-Чужбинський писав:
«До однієї особи він повертався разів зо три, тобто принаймні тричі, зустрічаючись з нею, він захоплювався. Давно, ще в перші часи нашого знайомства, він довго сидів біля неї на балу і все просив у неї на пам’ять хоч одну голубу квітку, якими була оздоблена сукня. Молода жінка жартувала і жартома відповідала. Тарас Григорович одначе приловчився і відірвав квітку. Так це й закінчилось. Років через два я випадково побачив у нього цю реліквію. Тарас Григорович зніяковів трохи.
— Славна молодичка, — сказав він мені, — і така приємна, що, здається ж, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне».
Уже 2 липня Тарас Григорович разом із Капністом приїхали до Березової Рудки.
Перед ними був двоповерховий мурований палац у стилі необароко, збудований відомим архітектором Євгеном Червинським, учнем видатного архітектора Костянтина Тона. Власник Березової Рудки – нащадок відомого роду полковник у відставці, Платон Олексійович Закревський.
Засновник династії Закревських (прадід Платона Закревського) – Йосип Лук’янович Закревський, генеральний бунчужний війська Запорізького, його дружиною була Ганна Розумовська – сестра останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Їхній син Андрій Йосипович Закревський був директором Санкт-Петербурзької Академії Мистецтв. Прийнято вважати, що Йосип Лук’янович усиновив Григорія (діда Платона) – незаконного сина імператриці Єлизавети від канцлера Михайла Воронцова.
38-річний поміщик, власник цукрового заводу Платон у 1839 році одружився з дочкою свого товариша по службі сотенного осавула Івана Гнатовича Заславського (поміщика села Морківки Лебединського повіту на Харківщині, з 17-річною красунею Ганною Заславською (1822–1857). Оселилися молоді у Березовій Рудці. Того ж року у них знайшовся син Гнат, через два роки – дочка Ольга.
2 липня Тарас був щасливим: він побачив Ганну, відчув трепет її руки. Закревські запросили Шевченка відвідати їхній маєток, замовили свої портрети. Звісно, вони мали власного художника кріпака-самоука Андрія Мартиновича Третячевського, але бажали мати роботи Шевченка, учня Карла Брюллова.
10 листопада 1843 року з Яготина Шевченко писав у листі до Віктора Олексійовича Закревського: «А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень; скажи їй, що я аж плачу, що проклята хуртовина на цей раз зо мною так пожартувала…»
Вдруге Шевченко приїхав до Березової Рудки 9 грудня 1843 року і пробув до 23-го. За цей час він написав портрет Платона Олексійовича (Національний музей Тараса Шевченка)
та його дружини Ганни Іванівни (Національний музей Тараса Шевченка)
Зробив олівцем портрет-шарж свого друга Віктора Закревського (молодшого брата Платона Олексійовича). 
“Великий магістр” Віктор Закревський.
Пізніше Шевченко не раз відвідував маєтки Віктора – Вікторівку та Лемешівку. Саме через Віктора листувалися закохані Ганна й Тарас.
Кожної зими Закревські жили в Петербурзі, там закохані таємно зустрічалися. З того часу пішла у світ чутка, ніби закохані бачилися у вересні 1844-го, а 9 липня 1845 р. народилася дочка Софія. Платон Закревський не визнав дитини. Дівчинку забрали від матері, сказали, що вона померла. Тарас так і не побачив дитини, не узнав її долі. Власне, і ми цього не знаємо: за одними документами вона померла 7-річною, за іншими – закінчила пансіон шляхетних панянок у Франції, вийшла заміж за Джеймса Фелена. Дітей у них не було. Чоловік рано спився, а Софія дожила до глибокої старості.
Ще тричі Тарас приїздив до Березової Рудки: 1845 р. (у травні та жовтні), у січні 1846-го.
Олександр Афанасьєв-Чужбинський згадував: «Це захоплення було сильним. Шевченко задумувався, малював її голівку та кілька разів писав вірші».
У 1848-му на Кос-Аралі він присвятив їй поезію: «Г.З.» («Немає гірше як в неволі…»)
А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще й досі
Дивуються всує
На стан гнучкий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Як оступлять тебе, доле,
Діточки-дівчата
Й защебечуть по своєму
Доброму звичаю,
Може, й мене ненароком
Діточки згадають.
Може, яка і про мене
Скаже яке лихо.
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого.
А я, доленько, в неволі
Помолюся Богу.
На засланні Шевченко написав «Як би зустрілися ми знову»:
«Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не впізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!»
Залишити відповідь