У Запоріжжі є виселок Леваневського, на Шостому виселку – проїзд Леваневського. Ця вуличка недалеко від мене, тому я мала можливість запитувати: «Хто ж такий Леваневський? Як ім’я героя? Чому в американському кварталі (а там дійсно мешкали американські специ, які проектували заводи, там була навіть валютна крамниця) така назва?» Відповідь майже однакова: «Мужик какой-то»
Спробувала підійти з іншого боку. Встановили, що Шостий виселок будувався лінійним способом, тобто вулиці креслили прямі, а оскільки планували для американських спеців, то й назви були відповідні: стріт і авеню, тобто продольні та поперечні плюс інвентарний номер. І серед двох десятків вулиць тільки дві мали власні назви. Отут мої візаві оживали, задавали питання: «Які це вулиці?» Це була вулиця, де існували готелі для міністрів (тоді раднаркомів), – Раднаркомівська. А вулиця, на яку виходили номери готелю Орджонікідзе, називалася – Алея ентузіастів імені Серго Орджонікідзе.
І раптом – проїзд Леваневського. Ви сказали: «Мужик какой-то». Взагалі-то не мужик, а польський шляхтич, народжений у Петербурзі 1902 року. Правда, його гоноровому таткові довелося працювати ковалем, двірником. Мати була швачкою. Зигмусю було вісім, коли помер тато. На руки матері впало четверо дітей (Софія, Юзеф та Владислав). У 15 років Зюк пішов працювати на завод «Ресора», згодом опинився у армії червоних. Страшний час перемін потребував кардинальних рішень: родина зважилася на переїзд на батьківську батьківщину. Всі виїхали, а Зюк лишився. Командир роти, батальйону, полку, поранення в ногу, контузія, тиф – все це у 19 років. Та був і перший політ у літаку Б. Чухновського, і велике бажання стати морльотом. Він став морським льотчиком. Спочатку у Петрограді, потім у Севастополі. Був учнем самого «дядька Васі» – В. Молохова.
У 27 років демобілізація. Разом із дружиною Наталією і дочкою Норою кочують: Миколаїв, Полтава. Добре, що молоді закохані ентузіасти! Всі меблі – коробки, прикрашеві вишивками дружини. Літаки, аеродром, учні забирали у Леваневського весь час, але є чим пишатися: славний учень Анатолій Ляпідевський. А були ж ще їзда на мотоциклі, полювання, рибна ловля, музика і щаслива родина, яка збагатилася на сина Владислава. Та хотілося далеких перельотів, мріялося про Північ. І сталося: урядова телеграма з наказом відшукати американського льотчика Джиммі Маттерна. Відшукав Хабаровськ-Анадир – Ном, доставив, став національним героєм Америки.
– Ага, значить тоді ім’я національного героя США з’явилося на карті Запоріжжя!?
13 лютого 1934 р. «Челюскін» роздавлений кригами. Леваневський дав телеграму в Москву про готовність допомогти. Виїхав. Знову Америка, Аляска, Фербенкс, небо Чукотки. За порятунок челюскінців Москва нагородила сімох льотчиків новим тоді званням Героя Рад. Союзу (Леваневський був під другим номером). Премія у розмірі річної зарплатні, авто в подарунок. 
У Москві Сталін виокремив Леваневського, пив за нього тост; зателефонував у номер готелю льотчика і запропонував поїздку до Лондона. Їхали разом із дружиною, у поїзді до них долучилося двоє польськомовних жінок. Сигізмунд нічого не зрозумів із їх розмови, а це ж його мати і сестра. Леваневський дізнався про загибель брата Юзефа льотчика-аса, запросив переїхати до Полтави, але почув відмову.
12 серпня на чотирьохмоторному експериментальному новоствореному літаку ДБ-А з бортовим номером «СССР Н-209» (ДБ-А — рос. абревіатура від слів: дальній бомбардувальник-академія), на вимогу Леваневського був пофарбований у кольори його родового герба — червоний і синій, разом з екіпажем із 6 осіб стартував за маршрутом Москва — Архангельськ — острів Рудольфа — Північний полюс — Фербенкс (шт. Аляска, США). 
Надвечір (о 17:58) 13 серпня 1937 р. літак ДБ-А, що робив спробу перелетіти через Північний полюс, надіслав радіограму про відмову крайнього правого двигуна, про погані метеоумови, після цього зв’язок з літаком було втрачено. Так зник безвісти 35-річний радянський льотчик Сигізмунд Леваневський.
Залишити відповідь