1916 року Петлюра вступив на посаду Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З’їзду на Західному фронті. Союз було створено для допомоги уряду імперії в організації постачання армії. Службовці носили військову форму і презирливо іменувалися інтендантами, «земгусарами». Петлюра з сім’єю поселився в Мінську, де перебував штаб Західного фронту. Після повалення самодержавства Петлюра організував проведення в Мінську українського з’їзду фронту, на якому був обраний головою української фронтової ради.
За кілька місяців разом із самостійником Миколою Міхновським провів військовий з’їзд у Києві. Очільники Центральної Ради не хотіли, щоб керівництво військовим осередком дісталось Міхновському. Цей переполох автономістів-ліваків підніс Симона Петлюру на вершину: 28 червня Петлюру обрали до Генерального секретаріату (уряду УНР) на посаду Генерального секретаря з військових справ. 
До генерального військового комітету увійшов Микола Міхновський. І тут спрацювала амбітність, побоювання конкуренції Симона Петлюри: після заколоту полуботківців Міхновського відправили на Румунський фронт.
У Петлюри виникли тертя з Володимиром Винниченком ще 1904 року, коли Петлюра критикував письменника та не дав посісти посаду редактора газети. І ось вони зіткнулися: високий, богемно-розбещений красень і сіренький непомітний бухгалтер, інтендант із внутрішньою магією оратора.
Прем’єр-міністр УНР Володимир Винниченко звинуватив Петлюру у конфлікті з Радою народних комісарів Росії. Добився його відставки за «перевищення повноважень». На знак протесту проти більшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня 1917 року Петлюра подав у відставку і очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюра особисто керував штурмом «Арсеналу», боями за Київ. Гайдамаки першими увійшли до міста після звільнення столиці від більшовиків. Жили Петлюри у двох кімнатках готелю «Прага», Ольга вчителювала та готувала Лесю до школи. Тільки не шукайте там таблиці – немає.
Після перевороту Скоропадського Петлюра налагодив антигетьманське підпілля. 27 липня 1918 року Петлюру арештували, 12 листопада 1918 року звільнили з Лук’янівської в’язниці. Він одразу виїхав до Білої Церкви – місця дислокації загону Січових стрільців Євгена Коновальця.
Петро Болбочан розумів, що тільки єдність українців приведе до державності, намагався примирити гетьмана з урядом Петлюри. Симон Петлюра, не бажаючи воювати з більшовиками, наказав Петру Болбочану розпочати мирні переговори з командуванням Червоної армії. На це Болбочан відповів: «З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю». Такого Петлюра не міг ні забути, ні простити. Талановитого полководця, улюбленця солдат арештували. Даремно до Петлюри зверталися з проханням про помилування дружина члена Центральної Ради Миколи Макаренка, отаман Євген Коновалець, інспектор Дерещук, 6-та, 7-ма, 8-ма частини Запорізької дивізії полковника Сальського. 28 червня 1919 р. відбулася жахлива страта Петра Болбочана.
19 грудня 1919-го після зречення гетьмана Директорія прибула до Києва. Симон Петлюра вимагав оголошення війни РСФСР. Винниченко прагнув порозумітися з росіянами, тому війну оголосили 16 січня, коли більшовики взяли Харків, Чернігів, підійшли до Полтави. 9 травня Петлюра став головою Директорії, отримав диктаторські повноваження; десять місяців очолював боротьбу проти більшовиків і Денікіна. На чолі об’єднаних Українських збройних сил 30 серпня 1919 року здобув Київ, однак наступного дня полишив місто. Командувачі Української галицької армії підписали договір із білогвардійцями і денікінці, розпочали наступ на УНР.
Восени 1919 року Василь Вишиваний служив дорадником Петлюри з особливо важливих доручень, начальником відділу закордонних зв’язків, був присутнім на нарадах і переговорах Петлюри з іноземними місіями. Правда, із Симоном Петлюрою Василь Вишиваний геть зіпсував відносини. Знаючи, що вождь не терпить заперечень, полковник виступив проти союзу УНР із Польщею, ціною передачі їй Галичини. Ерцгерцог писав: «Україна була потрібна Польщі лише доти, доки можна було використовувати українську армію у боротьбі проти більшовиків». Стався розрив Вишиваного з Головним Отаманом, від`їзд полковника.
4 грудня 1919 року Симон Петлюра приїхав у Варшаву на зустріч із Юзефом Пілсудським. Підписали Варшавський договір. Польський уряд визнав УНР, відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року, Петлюра визнав українсько-польський кордон по річці Збруч. 18 березня 1921 року Польща заключила Ризький мир з більшовицькою Москвою, зігнорувала вимоги уряду УНР.
Ольга з Лесею переїхали до Чехословаччини, оселилися біля Праги. Тут мати продовжила домашню освіту дочки. Леся добре читала українською, віршувала, малювала. Вона пішла до першого класу чеської школи. Крім того вивчала дівчинка німецьку та польську мови. Через рік уряд Массарика дав їм дозвіл на виїзд до Тарнова, дав машину. Так родина Петлюр аж шість днів була разом. 
Таке життя стало причиною раннього в’янення Ольги, вона ж соромилася звертатися до гінеколога. Три роки мати з дочкою прожили в Чехословаччині. Нарешті вони у Варшаві, всі разом. Леся вступила до польської школи, студіювала французьку, брала уроки малювання у Віктора Цимбала. Ожила, підлікувалася Ольга Петлюра.
30 грудня 1923 р. Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили залишив Варшаву. Через Відень, Будапешт і Женеву дістався Франції. Пізніше до нього переїхала родина, але жили на різних квартирах.
У Парижі Петлюра організував видання тижневика «Тризуб», продовжував виконувати обов’язки третього голови Директорії УНР і головного отамана УНР.
25 травня 1926 року біля книгарні Самуїл Шварцбард розстріляв Симона Петлюру. Похований Петлюра на цвинтарі Монпарнас у Парижі. У 1941 р. поряд із батьком лягла 30-річна Леся. Пані Ольга продовжувала упорядковувати матеріали архіву чоловіка. У 1959-му приєдналася до родини.
40 польських генералів у день похорону Симона Петлюри стали на коліна в костьолі у Варшаві. Того ж року на вулиці Петлюри було відкрито його музей. З часом там розмістилася редакція газети «Українське слово».
Залишити відповідь