Кажуть, козак Сава дав прізвище родові (чий?) Савин, але нащадок-державний службовець мусив додати імперське –ов: Савин-ков. Отак українець став росіянином.
31 січня 1879 р. у Харкові народився Борис Вікторович Савинков, письменник, геній терору.
Його батько, Віктор Михайлович, — товариш прокурора окружного військового суду в Варшаві. Мати, Софія Олександрівна, уроджена Ярошенко (1855- 1923, Ніцца), сестра художника Миколи Ярошенка — журналістка і драматург, під псевдонімом С.А.Шевіль писала хроніки революційних поневірянь своїх синів.
У Харкові Бориса хрестили, хлопчик отримав хрест, який ніколи не знімав. У сім’ї Савинкова було шестеро дітей: троє хлопців, три дівчинки, усі стали революціонерами.
Невдовзі родина переїхала до Варшави, де батько був товаришем прокурора окружного військового суду. Борис Савинков навчався в гімназії у Варшаві, жив на одній вулиці з однокласником Іваном Каляєвим. Потім був юридичний факультет Петербурзького університету, з якого виключений за участь у студентських заворушеннях. За революційну діяльність арештовувався у 1897, 1899 рр. Завершував освіту у Німеччині.
Двадцятирічним Борис закохався у Віру, дочку письменника Гліба Успенського, сестру терориста й одружився з нею, одне за одним з’явилося двійко дітей Віктор і Тетяна. Шлюб Віри та Бориса тривав із 1899 до 1908 р. У 1901 р. Борис був арештований знову та потрапив у Вологду. Там відбулася ситуація «Галкін-Пугачова». Він зустрівся з «бабусею російської революції» Катериною Брешко-Брешковською, лідером Бойової Організації партії соціал-революціонерів. Легендарна революціонерка була на 35 років старшою за Савинкова (і пережила його на десять років), мала 20-річний досвід каторги, зуміла загітувати Бориса. В травні 1903 р. Савинков втік із заслання, перебрався через Норвегію в Женеву, де познайомився з Євно Фешелевичем Азефом, одним із засновників партії есерів і таємним співробітником Департаменту поліції. З цього часу Борис Савинков став мозком партії есерів: він планував атентати на перших осіб імперії, обирав не симпатичних народові людей. Таким був «похід Плеве», міністра внутрішніх справ, 1894 року. За цю акцію повісили Борисового однокласника Івана Каляєва. Наступного року – у Кремлі вбито дядю імператора, великого князя Сергія Романова, симпатика блакитного братства. Далі – замах на московського генерал-губернатора Дубасова, міністра внутрішніх справ Дурново, адмірала Чухніна. Був задум врізатися літаком у царський палац; зібрали 20 тисяч рублів, купили літак, але техніка підвела.
А потім у Севастополі Азеф здав Савинкова охоронці, Бориса було засуджено до смертної кари, але за день до виконання вироку Савинков втік.
Старший брат Олександр Савинков — соціал-демократ, був засланий у Сибір, наклав на себе руки в якутському засланні у 1904. У Варшаві за ліберальні погляди Савинков-старший відправили у відставку. Переживання за долю синів призвело до нервового зриву і батько помер у психіатричній лікарні.
Борис опинився у Парижі. Почав писати записки терориста, описувати події 1904-1906 рр. Його нова муза – Зінаїда Гіппіус подарувала Борису псевдо – В. Ропшин (містечко, де убили царя Петра ІІІ), дала ім’я повісті «Кінь блідий».
У Франції Борис знайшов землячку з Єлисаветграда, Євгенію Зільберберг (188? – 1942, Нейн-сюр-Сен, Франція), сестру терориста Лева Зільберберга. Знайшовся у них син Лев Борисович Савинков (1912—1987).
Під час Першої світової Савинков пішов добровольцем у французьку армію. Після Лютневої революції Борис у Росії. Керенський призначив Савинкова комісаром VII-ої армії, потім комісаром Південно-Західного фронту. Згодом Борис Савинков – Управляючий Військовим і Морським міністерством і генерал-губернатор Петрограда. Потім Казань, Уфа.
Через рік Марсель, далі Польща, зустрічі з Пілсудським, розмови з Черчиллем. І, звісно, кохання – останнє… молодша на 20 років Емма Старе (вона ж за чоловіком Любов Деренталь). Випускниця Сорбонни, літератор пішла за коханим до кінця, навіть чоловік її зрозумів.
А далі події, відомі нам за радянськими фільмами: телевізійний міні-серіал «Операція «Трест» (1967), фільм «Крах» (1969) та міні-серіал «Синдикат-2» (1981). Вночі 16 серпня 1924 р. Савинков прибув у Мінськ, а 18-го, о 10-ій ранку його арештували. Суд. Борис Вікторович від останнього слова відмовився… Вранці йому зачитали смертний вирок, а увечері замінили на 10 років ув’язнення.
На Луб’янці Савинков мав двокімнатну камеру з килимами. Еммі Старе дозволили жити з в’язнем. Його возили на прогулянки, «Огонёк» друкував оповідання терориста. Савинков працював над книгою «Кінь вороний».
7 травня 1925 р. теплого травневого вечора після прогулянки 46-річний в’язень начебто викинувся з п’ятого поверху. Перед тим Б. Савинков писав синові: «Якщо почуєш, що я наклав на себе руки – не вір!»
Залишити відповідь