11 грудня 1774 (3) р. у с. Борзні Чернігівської губернії народився Данило Кавунник. Батько – козацький нащадок чинбар-кожум’яка, гарбар любив пошукати істину в чарці, тому основним годувальником була мати. Вона займалася бізнесом: пекла бублики, продавала просфори при місцевій церкві.
Бідна багатодітна родина, прізвище, з якого глузували однолітки, запам’яталися малому. З одинадцяти років Данило навчався грамоті у місцевого дячка.
Після смерті батька старшим у родині став Данило. Розуміючи складність стану фінансів, 14-річний підліток спробував отримати вакантне місце фельдшера при повітовому лікарі в Борзні. Лікар Костенецький йому відмовив. Упертий, настирливий Данько взявся самотужки вивчати латину, але доля вирішила інакше. Друг дитинства і всього життя Данила Кавунника – Михайло Білозерський (так, старший за Данила на два роки нащадок полковницького роду, батько Олександри Білозерської-Куліш (Ганни Барвінок), тесть Панька Куліша) попросив батька допомогти Данькові. Рік Данило жив у маєтку Білозерських, учився з дітьми поміщика з приїжджим викладачем латини.
І таки показав Данило свої знання з латини відмовнику. Вражений здібностями та працьовитістю хлопця, лікар рекомендував не обмежуватися рівнем фельдшера й отримати академічну освіту, щоб згодом стати лікарем. У 15 років Данило вступив до Київської духовної академії, захопився філософією, дослідженням старовинних літописів.
Отут маємо колізії з новим прізвищем Кавунника (як зауважив М. Розанов: «Кавунник у Борзні, Велланський у Київській академії»).
Відомо, що вступники (або випускники) до Києво-Могилянської академії часто змінювали прізвище. За часів радянщини було прийнято вважати всіх великих українців бідними, нещасними пролетарями, а всіх поміщиків трактували жорстокими визискувачами-кріпосниками, тому уникали якихось пояснень. А українців-шляхтичів більшовики не визнавали. Отже, спробуємо трохи подумати. Нові документи, знайдені в архівах, свідчать, що рід Велланських належав до старовинної польської шляхти. Прадід Данила за службу одержав с. Велланці у Мазовецькому воєводстві, звідки й походить їхнє прізвище. Відомо, що молодший брат Данила Матвій навчався в Києво-Могилянській академії, одержав медичну освіту і став головним лікарем Київського військового шпиталю.
У спогадах М. Розанова йдеться, що Михайло Білозерський запропонував Данилові Кавуннику взяти прізвище – похідне від французького слова vaillant (молодець) через його любов до суперечок: «Да будь же ты Велланский! Название по тебе: ты ведь любишь спорить, и кто не свяжись с тобой, ты никому не уступишь, всякого переспоришь».
Данило Михайлович під час однієї із закордонних подорожей у Польщі познайомився з родиною Велланських, які гостинно прийняли його, впевнені, що він їхній родич. В одному з листів до М. Білозерського (а вони листувалися більше 20 років) Д. Велланський, розповів про цей випадок, подякував за чудову пораду, яка стала причиною «краткого, но приятного отдыха в дорогу путешественнику». Розанов Н. И. Воспоминания о Данииле Михайловиче Велланском / Н. И. Розанов // Русский вестник. – 1867. – Т. 72 (Ноябрь). – С.99-138.
23-річний кращий вихованець академії філософ Данило Михайлович був відправлений до Санкт-Петербурга для закордонного відрядження, але Павло І заборонив поїздки за кордон. Тому Данило залишився в Петербурзі, вступив 1796 р. до Військово-Медичної академії, яку скінчив 1802 року. Як кращий випускник року був занесений на золоту дошку Академії та рекомендований для вдосконалення знань з медичних і природничих наук в університетах Німеччини. Три роки українець слухав лекції в університетах Берліна, Відня, Парижа, Вюрцбурга. Слухав лекції Шеллінґа, Стеффенса; його називали улюбленим учнем Шеллінга.
Після повернення Велланський у 1805 — 37 pp. викладав у Медико-хірургічній академії, у 1807 р. Д. Велланський представив академії дисертацію «De reformatіone theorlae medіcіnae et physіcae auspіcіo phіlosophіae naturalіbus іnuente» (латиною), за яку йому без диспуту був присвоєний ступінь доктора медицини та хірургії. Д. Велланський – екстраординарний (1808) і ординарний (1814) професор анатомії та фізіології отримав у академії кафедру анатомії та фізіології, яку очолював до 1837 р.
Чудовий лектор із м’яким природним гумором був улюбленцем мислячої аудиторії. На жаль, реакція непідготовлених слухачів була одним із найбільших життєвих розчарувань Данила Михайловича (за гірким зізнанням ученого, він протягом тридцяти років відчував себе «аки глас в пустыне».
Лагідний, добрий професор із феноменальною пам’яттю мав добрих близьких знайомих: В. Жуковський, князь В. Одоєвський, професори М. Павлов та І. Давидов; українців М. Максимовича, І. Мартоса та М. Білозерського.
Вистачило часу Данилові закохатися й одружитися з Анною Миколаївною Тон. Кожного року отримували нове дитятко: із 12 дітей тільки дві дочки дожили до поважного віку, всі інші померли малими.
Не забував Д. Велланський відвідувати свою батьківщину Борзну, Київ, подарував Київській академії свої книги та портрет. Студенти Могилянки вважали Данила Михайловича своїм першим філософом.
Через хворобу очей (катаракта) у 1837 р. вийшов у відставку. Вже сліпий диктував дружині нові, так і не видрукувані, твори.
27 березня 1847 р. у Петербурзі упокоївся 72-річний філософ Данило Велланський Кавунник. Похований на Охтинському кладовищі.
Залишити відповідь