21 листопада 1830 р. с. Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині народився нащадок козацької старшини Андрій Маркевич, віолончеліст, правник, сенатор.
Батько – дворянин Микола Андрійович Маркевич, історик України (джерелознавство), колекціонер, поет-романтик, композитор; один із зачинателів української енциклопедистики, етнограф (зокрема народна культура Полтавщини та Чернігівщини).
Мати – дворянка Уляна Ракович (1809–1893), її сестра була дружиною російського літератора Павла Анненкова.
Панич отримав ім’я від діда, гарну домашню освіту від батьків. Батько мав маєток у Москві, але все життя прожив у Турівці, де й пройшло дитинство Андрія. Дуже рано хлопчик почав кохатися в книжках, жити в бібліотеці. У Миколи Маркевича був архів з 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. У тому архіві були документи генерального підскарбія Андрія Марковича; документи гетьманів Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, Кочубеїв і Гудовичів; матеріали з книгозбірні Петра Рум’янцева в с. Ташані Переяславського повіту; перевіз із Полтави за сприяння Івана Котляревського і полтавського віце-губернатора бібліотеку родичів Іполита Богдановича (400 томів книжок, рукописи, «Келейный Летописец» Дмитра Ростовського) тощо. З маєтку своєї тітки П. І. Скоропадської в с. Дунаєць Глухівського повіту М. Маркович знайшов у коморах дві скрині зі старовинними рукописами і приєднав до архіву.
Батько мав прекрасний домашній театр. Турівку неодноразово відвідували Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Віктор Забіла, Лев Жемчужников; композитор Михайло Глинка й Олександр Пушкін. Микола Маркевич поклав на музику вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови», а Шевченко присвятив Миколі Маркевичу вірш «Бандуристе, друже сизий».
16-річним Андрій розпочав навчання в Училищі правознавства у Санкт-Петербурзі, звідки виключений за участь у студентському русі (згодом завершив освіту). Андрій Миколайович працював юристом у Петербурзі (голова Петербурзької судової палати), дійсний статський радник, статс-секретар імператора, сенатор.
Одружився з Надією Григорівною Карташевською, мав чотирьох синів: старший Микола (1860-1897) отримав ім’я діда; Юрій, Михайло та Дмитро.
Майже кожного літа родина Андрія Маркевича приїздила до Турівки. І як дивно переплітаються долі! 83 роки працював у Турівці о. Іван Міхновський (так, батька Миколи Міхновського; до речі, Микола народився в Турівці). Отець Іван Міхновський був приятелем поміщика Маркевича: користувався його бібліотекою.
У 1858 році у Москві Андрій Маркевич особисто познайомився з Тарасом Шевченком, листувався з поетом, допомагав Тарасові матеріально.
У вільний від роботи та родини час Андрій Маркевич віддавався музиці: був пречудовим віолончелістом, першим у Росії власником віолончелі Страдіварі, учасником благодійних концертів за участю Антона Рубінштейна, Миколи Римського-Корсакова, Анатолія Лядова, Олександра Глазунова, Мілія Балакірєва, Модеста Мусоргського.
Обробляв українські народні пісні, 25 із них уміщено в 2-му томі «Записок о Южной Руси» Панька Куліша (С.-Петербург, 1857). Уклав збірку українських народних пісень, покладених на ноти («Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», 1860).
Мріяв про поширення музичної освіти в імперії. Його зусиллями засновано музичне товариство в Петербурзі, за його ініціативою створено 20 відділень товариства, зокрема в Харкові, Києві, Одесі та музичні школи при них. У 1866-му разом із Антоном Рубінштейном заснували Петербурзьку консерваторію. Завдяки клопотанням Маркевича 1866 р. було затверджено «Статут музичних училищ», а консерваторії визнано першорядними навчальними закладами.
Ім’я Шевченка пройшло крізь життя скромного українця. Маркевич був головою Шевченківського товариства допомоги знедоленим уродженцям Південної Росії, які навчалися в Петербурзі, товаришем (заступником) голови Імператорського філантропічного товариства.
Із 1898 року очолював Товариство ім. Т. Шевченка у Петербурзі. Завдяки Андрію Миколайовичу в 1906 році зі справи Кирило-Мефодіївського братства, що перебувала в архіві III відділення Департаменту поліції, вилучено автографи Т. Шевченка (зокрема збірка «Три літа»). Маркевич домігся дозволу на перше в Російській імперії повне видання творів поета («Кобзар», видання Василя Доманицького, 1907). Саме до цього зібрання Василь Доманицький вперше вмістив врятовані Маркевичем рукописи Шевченка, згодом їх передав до Музею українських старожитностей ім. В. Тарновського Чернігівського губерніального земства (Чернігів).
24 березня 1907 р. у м. Санкт-Петербург упокоївся 77-річний Андрій Маркевич, український етнограф, правник i музикант; приятель Тараса Шевченка.
Залишити відповідь