Леонід Утьосов

“Я народився в Одесі. Ви, думаєте, я хвастаюсь? Це дійсно так. Багато хто хотів би народитися в Одесі, але не всім це удається. Для цього треба, щоб батьки хоча б за день до вашого народження попали в це місто. Мої – все життя там прожили.” Леонід Утьосов.
Леонід Осипович Утьосов (Лейзер Вайсбейн), по-домашньому Ледя, народився 9 (21) березня 1895 року у родині комерсанта Осипа Калмановича та Малки Мойсеївни, з дому Гранік. У листі Володимиру Олександрову Леонід Утьосов писав: “Милий Володя! Живу я в нюансі “piano”. Футбол дивлюся по телевізору і вважаю, що так зручніше. Радію перемогам і переживаю поразки. Секрет Одеси для кожного різний. Для одних – море, сонце, лазурове небо. Для других – нагадування про дорогих людей. Для третіх – чарівна специфіка одеситів. Я вважаю, що народився 22 березня, енциклопедія вважає, що 21-го. Вона енциклопедія – і їй видніше”. Не врахували енциклопедисти, що до дат XIX віку треба додавати число 12, а не 13. От і помилились.
Повезло Утьосову народитися в Одесі, але не повезло народитися на Молдаванці, усього два квартали, але… “не дотягнув”: побачив світ за адресою – Трикутний провулок, д. 11. Недалеко від знаменитої Молдаванки знаходиться ця вуличка, що з 1982 року носить ім’я Утьосова.
Про себе Маестро після операції, котру йому зробили в Скліфі. казав: “Освіта вища без середньої. Закінчив інститут імені Скліфософського”. Утьосов все-таки не був недоуком. Малим він упродовж кількох років брав приватні уроки гри на скрипці. Як і годиться Ледя почав учитися у приватному комерційному училищі Генріха Файга, що знаходилось на розі вулиць Торгової та Єлизаветинської. Училище існувало з 1883 року і славилось тим, що звідти ніколи нікого не виключали за неуспішність, навіть приймали з “вовчим білетом”. Тому до Файга приїздили учні з усієї Росії. Крім того, в училище Файга єврейських дітей приймали п’ятдесят процентів від загальної чисельності учнів, тобто кожний єврей підшукував для свого сина росіянина або українця й платив за двох. За умов існуючої в Росії “п’ятипроцентної норми” це була єдина можливість одержати середню освіту. У зв’язку з тим, що Утьосов організував побиття одного з викладачів, його виключили з училища Файга. Як переконував Утьосов, це був єдиний випадок в історії училища Файга. У військовому квитку Л.О. Утьосова в графі “освіта” було записано – 6 класів комерційного училища в 1910 р. Утьосов говорив: “У мене незакінчена нища…”.
Після комерційного училища 16-річний Ледя разом із цирком Бороданова відправився на гастролі містами України. Згодом працював у театрах Кременчука, Одеси, Херсона, Києва.
У Тульчині Утьосов захворів на запалення легенів і відстав від цирку. Він мешкав у квартирі музикантів Кольб, які опікувалися хворим. Особливий догляд дочки хазяїна Ані надавав Леді сил. Дбайливі батьки не піднімали шкандалю, а запропонували молодим одружитися. Ледя погодився, увійшов у роль нареченого, але все-таки втік.
В Одесі Ледічка забув про Анечку Кольба з Тульчина. Але Амур не забув про Ледічку, і сталося це у моєму рідному Запоріжжі (тоді ще Олександрівську) у лютому 1914 року. Юнак приїхав у складі пересувного театру мініатюр “Мозаїка” Азамат-Рудзевича на гастролі.
Трупа виступала на Слобідці у дерев’яному театрі Войтовського на 300 осіб. У комедіях «Мозаїки» олександрівцям запам’ятався 18-літній Ледя Вайсбейн (сценічне ім’я Леонід Утьосов). Юний актор накинув оком на «нову прем’єршу фарсової антрепризи» Олену Голдіну (сценічне прізвище Ленська). Він запросив дівчину до ресторану, симпатичного одноповерхового приміщення з ангелочками навпроти нинішнього драмтеатру. Поки вони обідали, пішов дощ – знаменний дощ у житті Леоніда Утьосова.
Олена почала нервувати, бо ще не знайшла собі житло. Галантний кавалер запросив панянку до себе в номер перечекати зливу. Він-бо зупинився поруч – у номерах будинку Якова Ліщинського. «Вона увійшла в мою кімнату і більше з неї не вийшла. Ніби дощ йшов 49 років. Вона стала моєю дружиною», – згадував «щасливий дощ» лютого 1914 року Леонід Осипович у своїй книзі «Спасибі, серце!». Поряд, у синагозі Лещинського вони узаконили свої відносини.
Леонід Осипович дуже любив дружину, дочку Діту, але часом закохувався в партнерок, гормони кликали в мандри. Одного разу він пішов жити до молодої коханки. Дружина ж дізналася, що суперниця витрачає гроші на одяг, економлячи на дровах. Вона замовила машину дров і додала записку: “Топи, не шкодуй дров! Бережи Ледічку!” Утьосов зібрав валізу і повернувся до сім’ї.
Леонід Утьосов став зіркою Одеси, виконавцем куплетів, на які приходив сам Мішка Япончик.
У 1927-му заспівав шлягер «З одеського кічману», який Сталін замовляв тричі за вечір.


У 1929 році одесит створив естрадний оркестр “Теа-джаз”, із яким знімався у фільмі “Веселі хлоп’ята” (1934 р.). «Два бійці» – і з легкої руки Леді союз заспівав «Шаланди повнії кефалі в Одесу Костя привозив».
9 березня 1982 року (у день народження за старим стилем) Утьосов відпочивав у військовому санаторії в Архангельському. Прогулювався, сів на лавці поряд із генералом Дмитром Шепиловим. Розповів свій улюблений анекдот – і відійшов.