– Чому майже всі наші прозаїки/поети такі убогі селюки з комплексом периферійності? – наопаш б’є питання від Хомівни.
– Давай виходити з того, що упродовж майже 400 років українська мова була під забороною: не видавалися алфавіти, букварі, граматики, жодної школи, вишу, газети. Хочеш мати державну роботу, мати ранг? – Досконало знай мову імперії, додай до прізвища -ов! Хочеш бути священиком? – Зміни прізвище!
Знання державної мови було обов’язковим, тому малят били по губах за рідне слово, як це робив батько Степана Руданського (автора пісні «Повій, вітре, на Вкраїну!»). У початковій школі забороняли рідну мову, бо вчителі отримували доплату «за обрусєніє». От і лишилася мова в родинах неписьменних селян і у сліпих рапсодів-кобзарів.
– Може, тому й походять наші поети з села, з бідних, багатодітних родин.
– Гірка трагедія нашого народу: перші п’ять років життя, коли дитина засвоює більшу кількість інформації, ніж потім за все життя, що учать наші діти?
«Турки-турки…»,
«баран-баран бук»,
«терпи козак, отаманом будеш».
Отак і виростає не син України, а затурканий «терпило», баран; а Україна нагадує дім терпимості, де державні розкрадачі гундосять: «потерпіть!», «затягніть паски!».
Малий поляк гонорово декламує: « Я є поляк малий. Я маю орел бялий!».
– А наші університети? Це ж плата за корочку без знань, диплом у розстрочку. Як у Остапа Вишні, «гусям ярмо, а тобі гівно…».
– Не даремно ж японці переконані, що інтелігент, це той, у кого за плечима мінімум три дипломи: батька, діда, прадіда. Чи багато у наших вихідців із села такі три дипломи? Тим більше, що радянська влада оголосила інтелігентів ворогами народу. Починаючи від ленінського визначення, від його вимоги брати в заручники інтелігентів (розстрілювати кожного десятого, священиків знищити як клас).
А коли виховання починається з нуля? Та після кожного покосу нашої інтелігенції воно починалося з нуля…
– Отже, у нас не було самодостатніх осіб, без комплексу меншовартості?
– Чому не було? Були! Згадай Михайла Старицького! І що найцікавіше: були жінки, яким заздрили сучасники-чоловіки! Це аристократки, чиї пращури належали до списку монархів Європи: Леся Українка, Людмила Старицька, Ірина Стешенко, Наталена Королева. Справжні інтелігентки, без комплексів периферійності, меншовартості: Леоніда Світлична, Ліна Костенко, Михайлина Коцюбинська, Зінаїда Тулуб…
– Та да, от тільки більшість за радянщини прагнула бути дурнішою, нижчою. Я чула, як боялася свого аристократичного походження Наталя Забіла.
Залишити відповідь