Радянська влада була захоплена ідеєю тотального громадського харчування, адже кухня робить людину рабом. «Вільна» жінка повинна віддаватися фізичній роботі, жити в квартирі без кухні, ванної, туалету. Почалося будівництво таких закладів.
19 лютого 1928 р. на Дніпробуді зорганізована перша в Україні фабрика-кухня, ласкава назва – «свиня». У меню їдальні мене вразили назви екзотичних страв: «суп із діафрагми», «суп із голів оселедців», «кава по-радянськи». Хай таким мої вороги живляться!
Ось спогад про липень 1930 року: «Величезна зала фабрики-кухні. Маса світла та непрохідний натовп людей. Духота, гидкий запах кухні і грязюки. На численних столах – гори недоїдків, брудних тарілок. Весело рояться вихори мух… Харчі розвозяться в термосах на далекі відстані. Поки вони дійдуть до місця в термосах, вони перетворюються на свинячу бовтанку».
У 1931 р. Федір Гладков опублікував нариси «Листи про Дніпробуд», що подають зовсім інші уявлення про «романтику» будов перших п’ятирічок. Він писав: «…Фабрика-кухня існує уже два роки, і її історія – це історія скандалів і всяких негараздів. Із чисельних бесід із робітниками на різних ділянках робіт і в гуртожитках я виніс одне враження – робітнича маса схвильована і люто ненавидить свою фабрику харчування, ніби там засіли найзліші вороги…»
Конструктивісти вибудовували цілі квартали житлових будинків без жодної кухні, згодом мешканці почали робити кухню в коридорах: табуретку з керогазом. Був на поверсі єдиний туалет азіатського типу без кабінок. Митися ходили до лазні (10 копійок за відвідування; ванна – 1 руб.).
Наприклад, будинок письменників «Слово» в Харкові: з єдиною для всіх мешканців їдальнею та лозунгом «Громадське харчування – шлях до нового побуту». У Запоріжжі на шостому висілку були квартали з єдиним харчоблоком та з єдиною лазнею.
