– От ніяк я не розумію, – бунтує Хомівна. Звідки вони беруть мудрагелів для перейменування вулиць? Уяви собі, вони опитують людей, як краще назвати проспект Леніна: Соборним чи Зарічним. Бач, там гніздиться московська церква і колись було убоге радянське кіно про вулицю Зарічну.
– Заспокойся ти, не нервуй! Комусь вистачило грошей для купівлі булави, а мама не дала йому голови. Так завжди було. От подивись календар.
6 листопада 1922 р. міська рада здійснила перейменування вулиць міста Запоріжжя. Виявилося, що у топоніміці більшовики були гумористами:
вул. Бурсацька стала Шкільною, нині вул. Героїв Сталінграда,
вул. Жандармська стала вул. Свободи,
вул. Кріпосна – отримала ім’я Грязнова (командира 30-ї Іркутської дивізії ЧА),
щоб легше міняти таблички, вул. Троїцька стала Троцького, а через п’ять років Чекістів,
вулиця Тюремна стала Жовтневою.
вулиця Хмільна, бо на ній був один із п’яти «пітєйних» закладів Олександрівська; від комуністів отримала назву – вул. Трудова, адже на ній був один із трьох будинків інтимної гостинності.
– Угу, як все просто нову вулицю, на якій відкрили міліцію Заводського району, так і назвали Посадочна. Цікаво, це тільки в Запоріжжі є булава, а відсутня голова?
