Бахчисарайський мирний договір 1681 року між Туреччиною, Кримським ханством та Московською державою, зумовлений перемогами російського війська та частинами вірного Москві українського козацтва над турецько-татарською армією (за підтримки частини українських козаків), а також несприятливою для Туреччини міжнародною обстановкою. При укладанні договору з російського боку був присутнім генеральний писар Війська Запорізького Семен Ракович.
Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 70-х років 17 століття між цими державами за володіння землями Правобережної України.
За цим договором:
кордон між Туреччиною і Московською державою встановлювався по Дніпру, султан і хан зобов’язались не допомагати ворогам Росії;
Туреччина приєднувала південну Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська держава — Лівобережну Україну, Запоріжжя і Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль, Дідівщина. Росія погодилась на щорічне надання ханові «казни»;
упродовж 20-ти років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною та незаселеною, на ній обидві сторони не мали права будувати і відновляти укріплення;
козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання Дніпром і його притоками до Чорного моря;
татари отримали право на кочування та полювання в степу обабіч Дніпра.
Бахчисарайський мирний договір у черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, зумовив підписання «Вічного миру» в 1686 році між Росією і Польщею.
